От за що я люблю тему сексу,
так це за реакцію на неї громадськості.
Після минулого допису чулувіки пішли знайомитись в лічку, а коли я кажу, що готова спілкуватись або з приводу запису до мене на консультацію чи рекомендації колег, або з давно знайомими — ображаються і звинувачують в тому, що я хайпую. Наче щось погане.
Жінки витягнули три слова з величезного допису, заради якого я читала кляті наукові статті, і звинувачують в тому, що я закликаю пити по стакану сперми чотири рази на день. Хоча насправді в дописі було моє цитування лікаря сім'ї Кардашьян, який рекомендував вживати її чотири рази на тиждень. Наче я когось примушую займатись оральним сексом.
Але ви не розстроюйтесь, у мене ще одна історія є, раз ви так реагуєте. Мені нравиться, коли люди бігають, суєтяться.
Нерідко люди, звертаючись до психолога чи сексолога, а в даному випадку піде мова про запит до другого, намагаються одразу отримати відповідь, як довго триватиме терапія. І звісно, якщо ми спираємось на терапевтичні протоколи, то майже завжди є певні очікувані часові рамки: на деякі розлади нам знадобиться двадцять сесій, на інші — вже шістдесят.
Але зазвичай жодні протоколи не можуть повністю вмістити в себе людський фактор. Звісно, ми можемо покращити стан клієнта з депресією за протокольні двадцять сесій у разі, якщо вона неускладнена іншими коморбідними розладами. Але от саме на пошук таких ускладень, на збір якісного анамнезу, на мотивацію клієнта робити домашні завдання, на покращення життя вже здорової людини без розладу та уникнення рецидивів може витрачатись величезна кількість часу, який вже ніяк не вміститься в кількість годин за протоколом.
Цікаво, до речі, що наприклад, європейський підхід до психотерапії такий, що страхова компанія сплачує лише певну кількість сесій, яку психотерапевт обґрунтовує страховій. Я не можу стверджувати за всю Європу — я навчалась основам когнітивно-поведінкової терапії в німецькій асоціації ще до повномасштабного вторгнення, а вже після працювала з українськими біженцями в Нюрнбергу і намагалась якомога частіше спілкуватись з місцевими колегами, тож можу спиратися лише на німецький досвід. КПТ-психотерапевт в Німеччині має надати звіт в страхову компанію щодо діагностованого розладу, терапевтичного плану та кількості запланованих зустрічей з пацієнтом, які обмежені окремими протоколами для кожного розладу. Окрім цього психотерапевт може лише двічі подовжити термін терапії, кожен з яких аргументуючи величезним письмом з поясненнями і деталями, через що знадобились такі зміни. Страхові компанії без задоволення прощаються зі своїми грошима.
Натомість американський підхід майже протилежний, хоча також спирається на ту ж саму базу протоколів когнітивно-поведінкової терапії. Знов буду вимушена уточнювати, що не можу стверджувати за всю Америку, бо у кожному штаті свої закони і для психотерапевтів також. Я маю досвід близького спілкування і розпитування щодо всіх нюансів психотерапевтичної практики лише з Emily Christensen з Канзасу, з якою ми записували подкаст, та з моєю супервізоркою з Каліфорнії. Так ось у цих двох штатах психотерапевти все ще мають надавати детальні величезні звіти для страхової з планом терапії, але жодна страхова не обмежує кількість сесій з клієнтом. Бо це вважається недоречним.
В рамках обговорення тривалості терапії повернемось до сексу. Одним з найкращих навчань за останні півроку для мене виявилось навчання в нашому Українському інституті когнітивно-поведінкової терапії щодо терапії сексуальних розладів. Чому так? Бо це був, здається, єдиний навчальний курс за весь цей період, в якому не йшлося про війну, і це навчання допомогло суттєво перезавантажити психіку.
Під час навчання лектор приводив один чудовий приклад, який довершить цей довжелезний допис. Він розповідав про чоловіка, який звернувся в терапію через передчасну еякуляцію. Звісно, існують певні протоколи терапії передчасної еякуляції, за якими має бути зроблений медичний огляд та діагностика. Але такий огляд не надав жодних результатів. І лише в ході довготривалої бесіди під час вивчення відношення клієнта до сексу, його досвіду та деталей статевого життя, виявилось, що жодної проблеми з медичної точки зору не існувало.
Справа в тому, що чоловік був впевнений, що прелюдія — це те, що мусить тривати довго. Тому перед самим статевим актом він щоразу практикував щонайменше півтори години прелюдії зі своєю дружиною. Звісно, що після 90 хвилин у стані збудження він досягав розрядки одразу після початку коїтусу. Рекомендація була доволі простою — скоротити тривалість прелюдії, після чого проблема передчасної еякуляції повністю зникла.
Хіба можна було б це передбачити протоколом та запланувати в обмеженій кількості сесій?
Я гадаю, що ніт.
Кохайтеся 💙💛
