Йобана-блядь-русня примудряється особисто спортити день українцю з самого ранку навіть за 3,5 тисячі кілометрів від своєї Маскви.
Снідаю собі смачненько, об ноги приходять тертися котики, за годину почнеться довгий і насичений, але приємний і жаданий робочий день — ранкова ідилія.
За сусідній столик сідає вона. Презирливо дивиться по сторонам і навіщось в мою тарілку. В тарілці одна яєшня і помідорки. Кривиться, хоча і намагається безуспішно це приховати за окулярами. Мені щось одразу інтуїтивно вона не подобається, але не поспішаю з висновками — я щюпаю котіка, мені не до тойво.
До неї доєднується її супутник. Починають балакати з яскраво вираженим масковскім акцентом. Ще й котик утік — починаю трохе нервувать.
- ти слишал чьто рускіх снова райанер нє пускаєт в самальот — дасталі уже!
- да, паднадаєла ета всьо нє то слово
- так ані нє пускают даже на транзітний рєйс абратна в расію!
- ну я щітаю, чьто ета уже савсєм нєправільно!
Тут погоджуюсь — абратна в расію нада пускать, головне потім не випускать. Трохи розслабилась, думаю, ну пацан правий, щось тямить.
- пєрєкінь мнє мої фоткі
- я уже трі раза пєрєкідавала, тєбє нє даходят!
- так важна нє то, чьто ти дєлала, важен рєзультат! дай мнє, я сам сдєлаю!
Ого, думаю, оце новина! Виходить, росіянин розуміє сутьність такого явища як відповідальність за результат. Бач, може, і до колективної відповідальності допруть мозжечком.
- ти відєл, чьто там пра хєрсон?
- чьто-та відєл, но я етава всєго нє панімаю
- ну наши салдати атходят, а на пєрвом каналє називают ета пєрєгрупіровкай
- ой, в вайнушку іграют, наіграются і прєкратят
Грають у нього, виходить, в войнушку. Наши, у неї, солдати. Про Херсон вона щось патякає. Не витримала на цьому моменті, кажу:
- ти би, дядя, нє піздєл так открито в публічних мєстах, мало лі што
Дядя промовчав, а росіянка не стрималась, дєрзка очінь. Питає з визовом:
- а то чьто?
- а то, — кажу, — єслі б мой муж сєйчас со мной за століком сідєл, твоєму би за слово «войнушка» в самий центр єго росіянской ідентічності прілєтєло. рубашку би кров'ю замазал, тєбє би стірать прішлось — нєпріятно, сагласісь
Замовкли чогось.
Далі мовчки снідали.
Все одно настрій спортілі.
Добре, що до мене на ручки після того котік стрибнув і сидів до тих пір, аж доки вони не пішли. Хоч якесь покращення вже сьогодні.
Сподіваюсь, чомусь ці двоє від мене навчились.
Войнушка у них, блядь.
