Комікеса Алла Волкова записала відео про неприйняття її спільнотою стендап-коміків і закінчення карʼєри (щонайменше на зараз)

Окремо підкреслю, що вона неодноразово зауважила, що проблема в ній, в її заниженій самооцінці і в тому, що вона не може справитись з засудженням і неприйняттям. Наголошую на цьому для того, щоб уникнути обурення, мовляв, вона когось звинуватила

Ні, вона не звинуватила, а от мені б хотілося б, хоча і я не стану. Справа в тому, що український стендап складається в більшості своїй з чоловіків, а переконання в суспільстві про відсутність у жінок почуття гумору лунає і там, і тут і народилось не вчора. Алла окремо вказує, що її дуже задіває за живе кожна фраза, кожен жарт, кинутий в бік стендап-комікес. Неприйняття спільнотою — болюча тема, адже ми все ж соціальні істоти, як би не намагались запевняти самі себе чи один одного, що нам похуй думка оточуючих. 

Такі відчуття переслідують не тільки Аллу чи навіть не тільки стендап-комікес, а й більшість жінок у «чоловічих» професіях, у соціально прийнятих «чоловічих» професіях. Звісно, я не стану тут казати про проблеми жінок в армії, бо не є військовою, а "only a ginger can call a ginger ginger". Однак і думку жінок-військових щодо цього неодноразово чула, та й вони теж можуть за себе висловитись.

На жаль, у нашому суспільстві, окрім багатьох інших очевидних проблем, з якими ми стикаємось сьогодні, все ще не дуже розповсюджене розуміння теорії "power and privileges". Мені пощастило навчатись у докторки психологічних наук з Каліфорнії, яка супервізіє мене саме за американськими стандартами, а отже я неодмінно стикаюсь з концепцією diversity і підходами до взаємодії з клієнтами, які належать до більш чи менш привілейованих соцгруп відносно мене.

Основна ідеї не в тому, як може додумати праворадикальне крило українського суспільства, щоб віддавати свої привілеї комусь менш привілейованому, ба більше, навіть не в тому, щоб їх жаліти і сокрушатись. (Тут має бути обовʼязкова відсилка до опитування за політичним компасом КПТ-психологів, де більше 90% виявились право-ліберальними, але це і шукати довго, і пояснити треба, що сама концепція психотерапії право ліберальна і спрямовує нас до особистої відповідальності людини за своє життя, при цьому розуміючи зовнішній вплив; отже, повернемось до цього пізніше). 

Основна ідея роботи з power and privilege полягає в усвідомлені своїх привілей порівняно з людиною навпроти, визнанні їх, та базовій, я би навіть сказала, базованій емпатії до неочевидних проблем, з якими може стикатись ця сама людина в цьому самому соціумі, де для мене (саме цих) проблем не існує! Класичний приклад: проблема пандусів. Наскільки очевидною для вас є проблема відсутності пандусів в якомусь конкретному місці, якщо ви не маєте близьких на візках чи дитину в колясці? Наш мозок не фіксує і не помічає такі випадки гострої нестачі пандусів там, де вони необхідні, якщо ми пересуваємось без їх необхідності. 

Схожа історія нас (як суспільство) спіткала і в ситуації з жіночими вагонами. Як казали деякі з моїх добрих приятельок: об питання жіночих вагонів ламаються найліберальніші в інших питаннях люди (так, так, тут очевидна паралель з російськими лібералами, які ламаються об українське питання, бо механізм дії захистів психіки аналогічний). Для тотальної більшості чоловіків не є очевидною і навіть зрозумілою (ба більше: хоча б визнаною) проблема того рівня небезпеки (реальної і відчуваємої), яку переживають жінки майже перманентно протягом свого життя стикаючись з чоловіками наодинці в ліфтах, вагонах, машинах тощо. Отже і проблема сама як така знецінюється, бо не вдається «надягнути» на себе її масштаб.

А це і повертає нас до теми цього допису і ще одного важливого аспекту роботи з power and privileges в психології: обережність в гуморі. Не поспішайте, це правило не про все, не для всіх, не завжди і не тотально примітивно працює — а що, все, тепер і пожартувати не можна?! Можна, можна, дочитайте до кінця. Уявімо, що я консультую 60-річного чоловіка. За віком вочевидь привілеї на моєму боці, а ось за статтю — навпаки.

Що нам це дає? Такий аналіз дозволяє мені дуже обережно обходити гострі кути, які можуть ранити людину, коли я «просто жартую» або використовую певний евфемізм чи то соціальний наратив. Наприклад, в такому випадку мені б не варто було іронізувати про «старість не радість», бо щось коліна уже трохи болять на погоду в мої тридцять років. Така іронія від молодшої вдвічі людини сприйматиметься не як милий жарт, а як знущання саме тому, що привілея молодості «в руках» у жартуючої. Навіть якщо я не це мала б на увазі. Однак якби ми уявили мого клієнта 25-річним, то той же жарт вже з ним сприймався би іронічно, чи не так? 

Я особисто та через історії інших жінок чи не постійно стикаюсь з отим тотальним нерозумінням того, що деякі жарти цілком допустимі в спільноті чоловіків про чоловіків, однак не рівносильно допустимі в спільноті чоловіків про жінок, які суттєво менше представлені в цій самій спільноті. По-перше, у жінок в соціально визначеному чоловічим колективі немає достатньої підтримки, бо їх голоси завжди будуть менш голосні, бо їх банально менше. По-друге, упередження, з якими вони стикаються, будучи minority, лише підсилюватимуться такими жартами, бо вони не компенсуватимуться рівномірною кількістю підтримки, прийняття і поваги від колежанок (нагадую, колежанок тупо менше). По-третє, іронія над чимось від більш сильного і привілейованого відчувається принизливо, як наче він чи вона висміюють, а не іронізують. Навіть якщо вони не те мали на увазі.

Так що ж стосується Алли Волкової, то мені б дуже і дуже хотілось, щоб ми прямували до того соціуму, де жінки в «типово чоловічих» професіях активно підтримували одна одну, створювали «сестринство» на кшталт «братерству» у чоловіків, а чоловіча більшість десь і колись згадала прочитаний щойно текст, і хоч на 10% збільшила кількість підтримуючих коментарів в сторону жінок порівняно з іронічними.

Навіть якщо ви щиро не це маєте на увазі.


Надія Алексіна,

соціальна психологиня

 

Апд. Не мала на увазі, що конче треба фільтрувати жарти саме на сцені. Це все ж частина шоу. Більш того, якби поза сценою жартуючі виражали базовану емпатію — це сприймалось би інакше. Власне, допис взагалі не про стендап