https://www.facebook.com/notes/mykola-skyba/%D0%B2...

Приєднуйтесь до групи у фейсбуці «Збережемо канівсько-полтавську говірку»: https://www.facebook.com/groups/1619011934799674/

Слова і вислови, які тут наведені, — з моїх спостережень та від друзів у фейсбуці. Відтворюймо живу народну мову з полтавсько-черкаських країв! Приєднуйтесь, давайте свої слова, вислови, приказки, вигуки — без матюків, прокльонів і суржику (чого доброго, а для цього вже з'явилось багато фейсбук-сторінок), тільки найкраще.

Слова:

Торік; Сейгод (цього року, наголос на е); Сюніч (цієї ночі, наголос на ю); О-гля; Дві відрі; Кобеняк (капюшон); Ґаврі (галки); Рундучок (поріг); Призьба (навколо хати); Марелі (абрикоси); Пакіл (шкворінь); Не кури (не піднімай пилюку); Пиляка (пилюка); Ножиці (наголос на и); Обценьки (щипці); Берег (берег річки або луг, який залишився від неї після осушення); Човгають; Торшник (сарайчик для реманенту і матеріалів); Сарай (не хлів); Явір (аїр); Ходьом; Погрібник; Маслечко; Куди твоє діло; Куди там; От уже; Оно (коли вказують кудись); Клечіння (зелень — прикраси на День Святої Трійці); Шулики (коржі на свято Першого Спаса або ж Маковія); Га; Тю(у-у-у); Та шо ти кажеш; Спасибі (переважає над дякую); Дурно (задарма або даремне); Ловкий (звучить — льовкий) — про дітей; Лукаві (хитрі, звучить — люкаві); Замурзаний, замурзяка; Вмочать (руки) у відрі; Совгиря — так моя бабуся називала дідуся, коли він щось робив не те чи не так, до речі, Тарас Григорович навчався в дяка Совгирі; Дрібненький – маленький; Маненький; Забрьоханий (брудний); «Як линок» — вгодований, але не товстий; Мармиза (мурмиза); Коліща — колесо; Глядіти (в розумінні нянчити) дітей; Перевести (зіпсувати); Збити з пантелику; Так, та не так; Ковезка — палиця для ходьби; Чотирі (не чотири); Маленьке радіо – радівце; Пантрувать — опікуватись чимось, клопотатись, або ж вистежувать, полювать; До завтрього (не до завтра); Неділля (замість неділя); Перегодом, перегодя; Запацьорить, запацьорений; На курча, якщо бойове, кажуть бідове; Шкіра, коли нагрілася, пашіє; Зразу у значенні зараз — «я зразу не буду їсти, а поїм перегодом»; Брачна лопата — для гною;

Брижі. Чи так говорять на Полтавщині? — Говорять, але не часто. Здебільшого старше покоління;

Помідори – пщ-українськи насправді називаються «баклажани»! Через те українці на баклажани кажуть «синенькі», бо справжні баклажани — червоні. М. Стельмах: На колгоспному баштані Червоніють баклажани, Проти сонця гріють спини Жовтобокі спілі дині На Канівщині старі люди говорили на помідори — бОклажани (навіть не бАклажани).

З Миргородсько-Сорочинського краю — швендяти (ходити), пика (лице), ковганка (наголос на «о», деревяна ступка для затовкування сала при приготуванні борщу), повітка (сарай), як до Києва рачки (далека відстань), солонина (начинка для пиріжків з сала), панірувати (наголос на «І», виводити з себе), поночі ( наголос на перше «о», темна година доби), поратись (наголос на «о», виконувати щоденні роботи по господарству), як віл по дорозі посцяв (криво, нерівно), вдосвіта (зранку), ослінчик (низенький стілець).

Вислови, приказки:

«Асфальт репає, кури хекають» — так описують спеку на Полтавщині, варіант: «така спека, аж мухи хекають», «Асфальт рєпає, мухі хєкають, спєка нєможлівая» — так сміються з тих, хто прожив два місяці «в городі» і намагається виставити себе «городським»;

Ну, копачі, беріть свої копаниці;

І не кажи, і не балакай;

Таки так;

Здорові були;

От лиха година;

Ой, леле; Ой, матінко;

Людей, як у Києві на вокзалі;

Далеко, звідси не видно;

Ще коні воду не пили (рано);

Лягає з курями;

Не перцюй;

Німця рижого на вас з нагайкою;

Не все того світу, що у вікні;

Не кляни Панька і не гуди Оришку;

Надувся, як сич на погоду;

Розкричався, як хтознай шо;

Ох і добре ж (на страву чи пиття);

Якби ж знаття, яке в кого пиття;

Що ж його робить?;

Та шо там казать;

Поза Уманню — в невідомому напрямку;

Маленький, як рукавичка — про немовля; на Кіровоградщині ще чув «маленький, як ложка», на Полтавщині так не скажуть;

«А я стою, як у сливах» — про незручну ситуацію;

Уже й сонце граблями не дістанеш, а він ще спить;

«Про Химині кури, що були та здохли» — розмови ні про що;

Не прийшов кум, то й борщ цілий; «Борщ» вимовляється як «борьщ» — «борьщу їстимеш?»; Насипати борщу (не налити); Під'їсти (трохи поїсти);

Туди по ремінці, як собаки й лико поїли — безрезультатні пошуки;

Отак сліпих причащають — тарілкою по зубах! – розчарування;

Огудина — стебла огірків, кавунів, гарбузів; десь чув огудина, де, не пам'ятаю, може читав, у нас казали гудина, гичка, бадилля; Гичка — на буряках, бадилля — у картоплі;

В дорозі і голка важка; «Важкий» переважає над «тяжкий»;

Наївся, як дурний мила, набрався як жаба мулу; допався, як дурний до мила;

Жаба цицьки дасть;

Не чув, щоб «та так!» висловлювало незгоду. Хіба якесь роздратування. — Тут інтонація важить багато;

Хай буде гречка, аби не суперечка; Звідки вислів знов за рибу гроші?; (Встигли) З козами на торг;

А ти з оцього кухля пив? — до носа противника підноситься кулак; на Канівщині кажуть кухоль, далі на південний захід – кварта;

Полатав бабі хижку, то тільки коти лазили, а тепер і собаки;

Коли рак на горі свисне;

Коли щось швидко робиш чи їси, кажуть «трьома нападами»;

Оце тобі! На тобі! — реакція на щось неочікуване;

Синій, як пуп! – коли замерз у воді;

Сидить тихо, як миша за віником;

Дурне теля хвостом меля — про пустобрехів;

Обговорення слів, які здаються русизмами, але якими вони, цілком можливо, не є:

Інше:

Мені завжди чується, що у центральних областях і на Полтавщині зокрема кажуть курі. Але в одного з читачів слово курі і вислів «з курями» викликали подив. Його варіант — «з курьми». Інший читач підтвердив — можуть казати й «з курями» — Скоріше «КУРьИ» ("ьИ" — м'яке И), а також "курями, курьми" (центральна Полтавщина). Особисто сам так вимовляю. Полтавщина — частіше курІ, Харківщина — курИ — Треба провести опитування, де як говорять, кури чи курі. По-моєму курі все таки домінують. Оголошую конкурс на найкращу назву замітки. Наприклад, "Курі домінують над курами". Або "Курі-домінаторки".

Ну і, звичайно, найм'якше у світі "л" та інтонації і мелодії, які не передаються на письмі. Таке "л" домінує на Полтавщині і Канівщині, а, за моїми спостереженнями, на центральній і західній Черкащині його нема. Хотілося би почути мовознавців і просто жителів тих районів, яка вимова і які словечка характерні для них.

За місяці, які пройшли після публікації цього списку, надійшли такі доповнення і зауваження з інших регіонів:

Наостанок

Отже, пропоную нам усім разом складать словник наших рідних слів і приказок за категоріями — рослини, реманент, горшки, предмети, назви членів сім'ї та родичів і тп. Хтось сказав під час обговорення у фейсбуці, що буде важко все це зібрать докупи, бо такого матеріалу дуже багато. Справді, українська мова дуже багата, недурно кажуть – "народ скаже, як зав'яже", та "на кожне сільце — своє слівце". Головне цей матеріал зібрать, бо покоління, яке передало нам все це багатство у практично недоторканому, незіпсованому суржиком вигляді, доживає останні роки. Все це великою мірою вже зібране філологами і музикознавцями, але треба це доповнювать і, головне, поширювать, пропагувать серед молоді, особливо на тих самих територіях. Щоб молодь відходила від російсько-англійсько-хуліганського суржику і продовжувала мову своїх батьків.