https://www.facebook.com/notes/mykola-skyba/%D0%B2...
Приєднуйтесь до групи у фейсбуці «Збережемо канівсько-полтавську говірку»: https://www.facebook.com/groups/1619011934799674/
Слова і вислови, які тут наведені, — з моїх спостережень та від друзів у фейсбуці. Відтворюймо живу народну мову з полтавсько-черкаських країв! Приєднуйтесь, давайте свої слова, вислови, приказки, вигуки — без матюків, прокльонів і суржику (чого доброго, а для цього вже з'явилось багато фейсбук-сторінок), тільки найкраще.
Слова:
Торік; Сейгод (цього року, наголос на е); Сюніч (цієї ночі, наголос на ю); О-гля; Дві відрі; Кобеняк (капюшон); Ґаврі (галки); Рундучок (поріг); Призьба (навколо хати); Марелі (абрикоси); Пакіл (шкворінь); Не кури (не піднімай пилюку); Пиляка (пилюка); Ножиці (наголос на и); Обценьки (щипці); Берег (берег річки або луг, який залишився від неї після осушення); Човгають; Торшник (сарайчик для реманенту і матеріалів); Сарай (не хлів); Явір (аїр); Ходьом; Погрібник; Маслечко; Куди твоє діло; Куди там; От уже; Оно (коли вказують кудись); Клечіння (зелень — прикраси на День Святої Трійці); Шулики (коржі на свято Першого Спаса або ж Маковія); Га; Тю(у-у-у); Та шо ти кажеш; Спасибі (переважає над дякую); Дурно (задарма або даремне); Ловкий (звучить — льовкий) — про дітей; Лукаві (хитрі, звучить — люкаві); Замурзаний, замурзяка; Вмочать (руки) у відрі; Совгиря — так моя бабуся називала дідуся, коли він щось робив не те чи не так, до речі, Тарас Григорович навчався в дяка Совгирі; Дрібненький – маленький; Маненький; Забрьоханий (брудний); «Як линок» — вгодований, але не товстий; Мармиза (мурмиза); Коліща — колесо; Глядіти (в розумінні нянчити) дітей; Перевести (зіпсувати); Збити з пантелику; Так, та не так; Ковезка — палиця для ходьби; Чотирі (не чотири); Маленьке радіо – радівце; Пантрувать — опікуватись чимось, клопотатись, або ж вистежувать, полювать; До завтрього (не до завтра); Неділля (замість неділя); Перегодом, перегодя; Запацьорить, запацьорений; На курча, якщо бойове, кажуть бідове; Шкіра, коли нагрілася, пашіє; Зразу у значенні зараз — «я зразу не буду їсти, а поїм перегодом»; Брачна лопата — для гною;
Брижі. Чи так говорять на Полтавщині? — Говорять, але не часто. Здебільшого старше покоління;
Помідори – пщ-українськи насправді називаються «баклажани»! Через те українці на баклажани кажуть «синенькі», бо справжні баклажани — червоні. М. Стельмах: На колгоспному баштані Червоніють баклажани, Проти сонця гріють спини Жовтобокі спілі дині На Канівщині старі люди говорили на помідори — бОклажани (навіть не бАклажани).
З Миргородсько-Сорочинського краю — швендяти (ходити), пика (лице), ковганка (наголос на «о», деревяна ступка для затовкування сала при приготуванні борщу), повітка (сарай), як до Києва рачки (далека відстань), солонина (начинка для пиріжків з сала), панірувати (наголос на «І», виводити з себе), поночі ( наголос на перше «о», темна година доби), поратись (наголос на «о», виконувати щоденні роботи по господарству), як віл по дорозі посцяв (криво, нерівно), вдосвіта (зранку), ослінчик (низенький стілець).
Вислови, приказки:
«Асфальт репає, кури хекають» — так описують спеку на Полтавщині, варіант: «така спека, аж мухи хекають», «Асфальт рєпає, мухі хєкають, спєка нєможлівая» — так сміються з тих, хто прожив два місяці «в городі» і намагається виставити себе «городським»;
Ну, копачі, беріть свої копаниці;
І не кажи, і не балакай;
Таки так;
Здорові були;
От лиха година;
Ой, леле; Ой, матінко;
Людей, як у Києві на вокзалі;
Далеко, звідси не видно;
Ще коні воду не пили (рано);
Лягає з курями;
Не перцюй;
Німця рижого на вас з нагайкою;
Не все того світу, що у вікні;
Не кляни Панька і не гуди Оришку;
Надувся, як сич на погоду;
Розкричався, як хтознай шо;
Ох і добре ж (на страву чи пиття);
Якби ж знаття, яке в кого пиття;
Що ж його робить?;
Та шо там казать;
Поза Уманню — в невідомому напрямку;
Маленький, як рукавичка — про немовля; на Кіровоградщині ще чув «маленький, як ложка», на Полтавщині так не скажуть;
«А я стою, як у сливах» — про незручну ситуацію;
Уже й сонце граблями не дістанеш, а він ще спить;
«Про Химині кури, що були та здохли» — розмови ні про що;
Не прийшов кум, то й борщ цілий; «Борщ» вимовляється як «борьщ» — «борьщу їстимеш?»; Насипати борщу (не налити); Під'їсти (трохи поїсти);
Туди по ремінці, як собаки й лико поїли — безрезультатні пошуки;
Отак сліпих причащають — тарілкою по зубах! – розчарування;
Огудина — стебла огірків, кавунів, гарбузів; десь чув огудина, де, не пам'ятаю, може читав, у нас казали гудина, гичка, бадилля; Гичка — на буряках, бадилля — у картоплі;
В дорозі і голка важка; «Важкий» переважає над «тяжкий»;
Наївся, як дурний мила, набрався як жаба мулу; допався, як дурний до мила;
Жаба цицьки дасть;
Не чув, щоб «та так!» висловлювало незгоду. Хіба якесь роздратування. — Тут інтонація важить багато;
Хай буде гречка, аби не суперечка; Звідки вислів знов за рибу гроші?; (Встигли) З козами на торг;
А ти з оцього кухля пив? — до носа противника підноситься кулак; на Канівщині кажуть кухоль, далі на південний захід – кварта;
Полатав бабі хижку, то тільки коти лазили, а тепер і собаки;
Коли рак на горі свисне;
Коли щось швидко робиш чи їси, кажуть «трьома нападами»;
Оце тобі! На тобі! — реакція на щось неочікуване;
Синій, як пуп! – коли замерз у воді;
Сидить тихо, як миша за віником;
Дурне теля хвостом меля — про пустобрехів;
Обговорення слів, які здаються русизмами, але якими вони, цілком можливо, не є:
- «Я тебе не познала» — у сенсі не впізнала. Раніше я думав, що це суржик, а тепер вважаю, що це стародавня форма.;
- Кажен — раніше думав, що це русизм, але так говорять нащадки полтавців в Канаді, які практично не були під впливом русифікації;
- Іначе (в розумінні інакше) — тут іначе тре робить – так теж ці люди в Канаді кажуть;
- Хто знає, скажіть, чи по (на) поличкі це суржик, чи нормальна стара українська форма? Зустрічав її багато разів — наприклад «бігла мишка по поличкі, хвать кусочок палянички», і окремо у старих людей — Нормально. «По поличЦі» — спробуйте промовити, язик зачіпається на Ч-Ц. Це суржик, чи стара легітимна форма? — Я вважаю, що стара. — Язик вимовляє на полиЦЦі...;
- Город (місто), оставатись (залишатись) – це теж старі українські форми, а не суржик;
- «У ті года», це суржик? — Года це точно суржик. — Хоча, чому. «Як не згину, то вернуся через три года». У ті года ще й суржику не було. — Контакти з Москвою вже були. Не забувайте, що Сагайдачний Москву брав!))) — Росіяни, як молодша нація, запозичували українські слова, а не навпаки, принаймні у той період. Та й просто, будь яке слово з пісні «Їхав козак за Дунай» — це класика української мови. Принаймні вважати суржиком пісню «Їхав козак за Дунай», мені здається, не можна;
- Канахвет, канахвета — домашнього виробу «канахвети» (в паперових обгортках з аркушів шкільного зошита, прикрашені паперовими кольоровими китицями) аж ніяк не могли бути «цукерками». Тільки КАНАХВЕТИ!; У Ноя було три сини. Яхвет купив батькові канхвет. Сім сказав: «Із'їм!». А Хам узяв та й гам!; — Значить канахвет, це не суржик, тому що в радянські часи таку приказку б не створили. Або суржик, освячений століттями народного вжитку — На мою думку воно прийшло з Європи: італ. confetti — «виріб з цукру»; Поясніть мені, чому канахвет, а не «канафет», але фате, а не хвате.
Інше:
Мені завжди чується, що у центральних областях і на Полтавщині зокрема кажуть курі. Але в одного з читачів слово курі і вислів «з курями» викликали подив. Його варіант — «з курьми». Інший читач підтвердив — можуть казати й «з курями» — Скоріше «КУРьИ» ("ьИ" — м'яке И), а також "курями, курьми" (центральна Полтавщина). Особисто сам так вимовляю. Полтавщина — частіше курІ, Харківщина — курИ — Треба провести опитування, де як говорять, кури чи курі. По-моєму курі все таки домінують. Оголошую конкурс на найкращу назву замітки. Наприклад, "Курі домінують над курами". Або "Курі-домінаторки".
Ну і, звичайно, найм'якше у світі "л" та інтонації і мелодії, які не передаються на письмі. Таке "л" домінує на Полтавщині і Канівщині, а, за моїми спостереженнями, на центральній і західній Черкащині його нема. Хотілося би почути мовознавців і просто жителів тих районів, яка вимова і які словечка характерні для них.
За місяці, які пройшли після публікації цього списку, надійшли такі доповнення і зауваження з інших регіонів:
- Зі списку знаю відсотків 90, я з Харківської області. — А що Вам було невідоме? — Відрі, рундучок, морелі, пакіл, торшник, ходьом. Сарай для інструменту в нас на Слобожанщині називався суткИ, а не торшник, сапачка – сапа.
- На моїй батьківщині (центральна Чернігівщина) майже всі ці вирази вживаються й зараз. Чернігівщина дуже ромаїта в діалектах. Поліські мотиви притаманні Придесенню та всьому правобережжю Десни. А південь області — це та ж Полтавщина, адже Прилуки, Варва. Талалаївка, та й частина моєї рідної Ічнянщини, колись були частиною Полтавської губернії (пізніше області).
Наостанок
Отже, пропоную нам усім разом складать словник наших рідних слів і приказок за категоріями — рослини, реманент, горшки, предмети, назви членів сім'ї та родичів і тп. Хтось сказав під час обговорення у фейсбуці, що буде важко все це зібрать докупи, бо такого матеріалу дуже багато. Справді, українська мова дуже багата, недурно кажуть – "народ скаже, як зав'яже", та "на кожне сільце — своє слівце". Головне цей матеріал зібрать, бо покоління, яке передало нам все це багатство у практично недоторканому, незіпсованому суржиком вигляді, доживає останні роки. Все це великою мірою вже зібране філологами і музикознавцями, але треба це доповнювать і, головне, поширювать, пропагувать серед молоді, особливо на тих самих територіях. Щоб молодь відходила від російсько-англійсько-хуліганського суржику і продовжувала мову своїх батьків.
