Днями Український інституті майбутнього оприлюднив концепцію «Український університет нового покоління» https://readymag.com/u3729875872/1838490/5/?fbclid=IwAR2atLRqLtVuD0vlbfQ0cPdOzj9ACXBM0IM4gdFR4ObG80ASH5Cyc2l-V0Y
Підготовка Концепції нової моделі університетської освіти була анонсована ще восени 2019 тому як третій етап проєкту «Майбутнє університету». За пів року кілька разів змінювалася назва, склад робочої групи? настрої, які впливали на подальші наміри. І, звісно, суттєво змінилася ситуація
Підсумком першого етапу згаданого проєкту стало видання доповіді «Еволюція університетів. На порозі невідомого майбутнього». Таки чином ми здійснили огляд базових елементів університету як явища, закономірностей його еволюції в різних соціальних та економічних контекстах. І нарешті – вибудували своєрідну «сітку координат», що дозволило точніше визначити місце українських університетів на світовій мапі, а головне – їх перспективи. З останнім виявилося найскладніше.
І експертні тексти, і підсумки презентацій та зустрічей все виразніше окреслювали колосальний розрив між тим, чим є університет у світовому контексті і чим по факту є заклади освіти в Україні, більшість яких має на фасаді слово «університет». Нагадаю, що йдеться як про відтворення людського капіталу, так і про спроможність породжувати інтелектуальні феномени, з яких розгортаються нові ланцюжки доданої вартості відповідно економіка приростає новими активами, а суспільство отримує досконалішу оптику для відстеження і розуміння змін.
Тобто, мова не про відмінність на рівні цифр обсягів бюджету і валюти, в яких ті обчислюються. йдеться про порядкові і якісні величини: на рівні якості мислення і сенсів, що вкладаються в організацію, управлінських моделей і культури . Метафорично кажучи розрив між моделями роботи університетів світового класу і рештою (беремо не лише українську систему освіти) приблизно такий як між системою комунікації, побудованої на дротовому радіо-зв`язку та системою, що включає як радіо, та і швидкісний інтернет.
Але обставини весни 2020 року знову змушують поставити питання руба. Реакція на пандемію і спричинений нею карантин стає вирішальною лінією вододілу між спроможними і не спроможними університетами. На глобальній мапі означилося сотні академічних центрів, які стають центрами експертизи у царині вірусології, імунітету. Разом з тим виявилося і десятки тисяч закладів в усьому світі, які навіть не змогли організувати належного рівня дистанційної освіти. Останні просто приречені, якщо не на зникнення з арени, то на маргіналізацію майже напевне.
Але найскладніше було з пошуком лідерів, які готові на кардинальну трансформацію, а не лише покрокові покращення того, що має суттєві системні обмеження і вже вичерпаний «термін придатності».
Серія презентацій, десятки круглих столі, сотні неформальних робочих зустрічей. З одного боку це отверезило щодо перспектив швидкості, а головне – сміливості перетворень, але з іншого – виявило тих, кому вони по справжньому потрібні і для кого хочеться працювати.
Провідні університети зіграли суттєву роль у допомозі медикам у боротьбі з наступом вірусу. Скажімо у Кембріджі паралельно зі створенням вакцини група науковців та інженерів конструювала нові моделі апаратів штучної вентиляції легенів. Над розробкою апаратів, захисних костюмів для медиків працювало кілька університів Нью-Йорка А клініка Сеульського університету стала шпиталем, де врятували життя сотень людей, у яких виявилися ускладнення спричинених covid-19. Звісно, ці університети перед кризою мали солідне фінансування і класну матеріально-технічну базу. Але з іншого боку вони отримали все згадане у жорсткій конкуренції і правому полі, яке сприяло і залученню інвестицій, і вибору найдоречніших механізмів урядування і запрошення кращих спеціалістів, які ухвалювали майстерні управлінські рішення. І це саме те, чого були позбавлені університети в Україні.
Пандемія та світова економічна криза не лише загроза, але й можливість для лідерів змін та інноваторів із університетського і академічного середовища, громадських організацій, системі управління вищою освітою. Концепція «Український університет нового покоління» значною мірою саме їм . В жодному разі не розглядаємо цей текст як категоричне твердження основу для розгортання спільної інтелектуальної роботи. Власне вона вже почалася у низці робочих зустрічей з Національний офісом програми Erasmus, Міністерством освіти і науки України, представниками профільного комітету Верховної Ради України. Час виходити на той рівень динаміки роботи і консолідації зусиль, що відповідатиме викликам часу.
