У травні 2025 року на міжнародному форумі IRF Builders Forum у Вашингтоні Ірину Кременовську ідентифікували як представницю мережі РАЦИРС в Україні. Про це йдеться у повідомленнях РБК-Україна та «Українських новин». На тому ж форумі учасники згадали відкрите проти Кременовської в Україні кримінальне провадження за ст. 161 Кримінального кодексу України — як приклад правового реагування держави на гібридну загрозу.
РАЦИРС («Російська асоціація центрів вивчення релігій та сект") — структура під керівництвом Олександра Дворкіна, який з 2009 року офіційно очолює Експертну раду з державної релігієзнавчої експертизи при Міністерстві юстиції РФ. Висновки цієї ради використовуються російськими судами для визнання релігійних організацій "екстремістськими".
Показово, що терміни й методологію Дворкіна для визначення "тоталітарних сект" уже застосовували й до значно масштабніших об'єктів, ніж окремі релігійні громади. У 2014 році журнал МЗС РФ "Международная жизнь", прямо цитуючи Дворкіна, опублікував матеріал під назвою "Україна: секта в масштабах одного государства" — характеризуючи таким чином усю українську державу. У 2024 році аналогічну риторику застосували до Української греко-католицької церкви (УГКЦ) — однієї з найбільших церков країни.
Тобто риторика, яку Кременовська транслює в українському інформаційному полі, — не довільна чи стихійна, а той самий інструментарій, який уже офіційно використовувався проти України як нації.
Звідки походить цей метод і як він працює
Подібний механізм керованого розколу суспільства детально описаний у книзі-розслідуванні "Маніяк проти Бога", автором якої є колишній співробітник ФБР, що публікується під псевдонімом Джеймс Ресслер — обраним, за його словами, з міркувань безпеки. Автор, який упродовж усієї кар'єри профайлера в Академії ФБР займався розслідуванням діяльності серійних убивць, назвав описану ним техніку "пазловим кодуванням".
Принцип такий: людина не отримує прямого наказу ненавидіти. Натомість їй підкидають окремі фрагменти — заголовок новини, випадковий коментар, "потрібне" відео. Кожен такий елемент сам по собі виглядає нейтральним, проте зібрані разом вони складаються у вже готовий образ ворога — і цим ворогом несподівано стає не абстрактна постать, а людина за тим самим столом.
Як приклад Ресслер наводить історію двох американців, Ґері та Річарда, чоловіків сестер з однієї родини, які на спільному обіді з нагоди Дня подяки влаштували крик настільки голосний, що дзеленчали бокали на столі. Причиною стала не особиста ворожість — обидва прийшли до столу вже "зарядженими" різними телеканалами, кожен своїм.
Механізм спирається на два добре досліджені в психології ефекти: прайминг, коли побачена раніше деталь непомітно готує наступну емоційну реакцію, і фреймінг, коли сама форма подачі новини змінює її сприйняття навіть за незмінного фактажу. Але автор книги йде далі суто психологічного пояснення й описує фізіологічну реакцію мозку: "Коли людину переповнюють емоції, сліпа, праведна ненависть і бажання знищити опонента, захисні фільтри критичного мислення падають. Мозок стає губкою, готовою ввібрати будь-яку директиву — якщо її грамотно "зашити" в потрібний контекст".
При сприйнятті загрози — особливо щодо дітей — амигдала, найдавніша структура мозку, що відповідає за реакцію страху, перехоплює контроль над поведінкою. У кров виділяється кортизол, раціональне мислення тимчасово блокується. Свідомість у такому стані мимоволі шукає винного у власному стражданні — і для людини, чию свідомість уже попередньо "підготували", ці думки перетворюються не просто на емоцію, а на чітку інструкцію до дії.
Чому під загрозою саме діти
Окрему увагу автор приділяє дітям, що стають свідками подібних конфліктів. Поки дорослі за столом кричали, діти й підлітки "робили вигляд, що дивляться в телефони" — але фізично залишалися в самому епіцентрі суперечки. Дитяча психіка, яка ще формується і не має сталих бар'єрів критичного мислення, фіксує кожен спалах агресії та кожне слово ненависті щодо "інших", як безперебійний реєстратор. Саме цей емоційно "зораний ґрунт" згодом ідеально приймає нові фрагменти кодування. "Інженерам смерті навіть не потрібно конструювати ненависть з нуля — ми самі дбайливо вирощуємо її у своїх вітальнях", — підсумовує автор.
Чому зараз — особливо сприятливий момент для України
П'ятий рік повномасштабної війни тримає українське суспільство в стані хронічного стресу й тривоги — а саме в такому стані психіка втрачає захисні бар'єри критичності, перетворюючись на той самий "зораний ґрунт". До цього додається тиск на один із найбазовіших людських інстинктів — захист дітей: людина, рятуючи дитину від уявної чи реальної загрози, готова знищити джерело цієї загрози, навіть не з'ясувавши, чи існує вона насправді.
За словами автора книги, цій технології не потрібна пряма агітація — достатньо "потрібного" поста в потрібний момент. Решту людина, переконана у власній правоті, робить самостійно.