Нове журналістське розслідування та інтерв'ю з людиною, яка знала Ірину Кременовську за часів навчання у донецькій школі №30, проливають світло на певні аспекти формування особистості та поведінкові патерни фігурантки резонансних публікацій, що допомагає глибше зрозуміти контекст її нинішньої суспільної активності.
Шкільні роки та свідчення очевидців: фасад та внутрішня сутність
Зі слів колишньої однокласниці, яка погодилася на інтерв'ю, у шкільні роки майбутня фігурантка медійних розслідувань створювала навколо себе суперечливий образ. Зовні це була старанна відмінниця, улюблениця вчителів, яка носила «косічки, платтячко та великий дипломат», брала участь у шкільному житті та декларувала амбітні плани на майбутнє, мріючи стати «якоюсь науковицею чи чуть ли не президентом».
Водночас, як стверджує джерело у своєму інтерв'ю, за цим зразковим фасадом ховалася глибока внутрішня деформація та повна відсутність емпатії. Очевидиця згадує моторошні деталі тогочасної поведінки: від тривожних захоплень чорною магією до відвертої жорстокості. Зі слів свідка, вона відкрито розповідала про знущання над живими істотами та хвалилася цим. Зокрема, у розмові наводяться її слова про те, як вона нібито вбивала пійманих у підвалі мишей:
«Пру раз от за ноги отак стукнула, кровь пішла, всьо, значить мертвий — за хвостик, ніточку і до дверей».
Окрім цього, як зазначається в інтерв'ю, вона демонструвала людиноненависницькі погляди та відкрито виправдовувала тоталітарні злочини. Розповідаючи про розмови з нею в юні роки, однокласниця згадує:
«...зайшла розмова про Гітлера, і вона [говорила], що нібито все він правильно робив, що він правильно, що він вбивав там євреїв, людей, що він боровся за свої за землю, за націю, що в нього правильні ідеї були, що він вообще красавчик і повинна, що нація така повинна бути сильна, красива, винослива, правильна...». Вона переконувала, що він мав «правильну ідею» та ні в чому не винен, виправдовуючи знищення людей, яких називала «інвалідами та хворими».
Свідчення також розкривають її здатність майстерно маніпулювати оточенням і втиратися в довіру. Наприклад, розповідаючи про випадок на похороні загиблої шкільної дівчини, однокласниця згадує, як Кременовська спеціально терла очі до червоти, імітуючи гіркі сльози, а пізніше зізналася: «Я спеціально їх терла, щоб бачили, що я плачу, щоб люди думали, що вона жаліє Каріну». Така здатність одягати маски й переконливо брехати дозволяла їй роками вводити в оману вчителів, сусідів і дорослих, які просто не вірили, що «хороша дівчинка у платтячку» здатна на подібні речі.
Еволюція діяльності: від минулих скандалів до антикультових мереж
З огляду на оприлюднені матеріали та архівні свідчення, спостерігається системність у зміні векторів її активності. У минулому ім'я Кременовської вже згадувалося у контексті скандальних рухів докхантерів, діяльність яких супроводжувалася жорстокими методами та, за даними розслідувачів, курувалася й фінансувалася з Росії.
Згодом фокус її публічної діяльності змістився у бік так званого «антикультового» руху. Як зазначається в журналістських матеріалах, ці ініціативи часто асоціюються зі структурами, афілійованими з російськими релігійними та громадськими інституціями (зокрема організаціями навколо Олександра Дворкіна та РПЦ), і можуть використовуватися як інструменти інформаційного впливу.
Фото: Форум IRF Builders Forum. Зал Католицького університету Америки у Вашингтоні, округ Колумбія. На екрані: Ірина Кременовська, агент російської антикультової мережі Рацірс в Україні.
Питання деструктивної діяльності подібних мереж нещодавно стало предметом обговорення на міжнародному рівні. Зокрема, під час Civil Society Congress, що проходив у Вашингтоні на базі Католицького університету Америки в рамках форуму International Religious Freedom Builders Forum, експерти та правозахисники звернули увагу на загрози, які несуть інспіровані з Москви кампанії для свободи віросповідання у суверенних державах, зокрема в Україні.
Під час дискусій учасники форуму згадували діяльність Ірини Кременовської у контексті можливого просування ініціатив, спрямованих на обмеження конституційних прав громадян. Водночас наголошувалося, що наявність кримінального провадження, відкритого проти неї в Україні за ст. 161 Кримінального кодексу України (порушення рівноправності громадян залежно від їхньої расової, національної належності, релігійних переконань тощо), є важливим правовим прецедентним кроком. Це демонструє здатність української правоохоронної та судової систем реагувати на виклики, пов'язані з розпалюванням ворожнечі та зовнішнім деструктивним впливом.
