В перші дні Великого вторгнення я читав мільйони наївних постів від дуже не наївних людей, що Україна ніколи не буде такою, якою була. Що кров загиблих дітей та воїнів не буде напрасною. І влада тепер точно не повторить помилок минулого. Що влада, опозиція та політикани побояться тепер творити той беспредєл, який був, і всі в мить стануть воїнами світла.
Я маю дуже добру пам'ять, тому тримав свій скепсис при собі, але і і не відмовляв. Давав слухати Арестовича два рази на день, та вірити в те, що влада зміниться, і поні почнуть гадити райдугою. Я пам'ятаю, що точно такий же пафосний чьос про те що влада зміниться я чув і після розстрілу Небесної сотні, і коли почалась російсько-українська війна. Завжди було одне й те саме. Влада і опозиція намагались обнулити рахунок того гівна, яке до того накоїли і сказати: «Всьо, осозналі, більше так не будемо, і взагалі не час сваритись».
Двічі українці це схавали, можливо схавають і втретє, але я мушу звернутись до кожного мешканця урядового кварталу, будь то влада чи опозиція: «Хлопці, ви геть зовсім попутали береги». Не треба думати, що війна все спише. Що ми забудемо авторів Мінських угод, і тих хто їх намагався реанімувати в Парижі. Не слід вважати, що ми забудемо вісім років відсутності реформ, корупції і заробляння на державі під лозунгами чи то «життя по-новому» чи то «гірше не буде».
Хай всілякі вілкули та добкіни навіть не мріють, що ми забудемо ту зневагу до всього українського, яку вони демонстрували протягом всього свого політичного шляху. Не треба думати, що достатньо вдягнути вишиванку, або сфоткатись з Танєю Чорновол і все, ти вже наш. Ніфіга ти таке ж гівно, як і було, просто налякане судом лінча.
Не треба думати, що українці нічого не бачать. Ми все бачимо. І Пороха, який вже не знає як показати себе гетьманом (прохання до його політтехнологів вже відпустіть діда з рабства, ну не лізе на нього образ патріота, ну не його це) і свиту Зеленського, яка щиро ненавиділа все українське, а тепер повилазили, як таргани з-під плінтуса і машуть жовто-блакитними прапорцями. Ми треба думати, що війна спише все. Ні війна нічого не спише. Більше того, те беззаконня, яке робиться під час війни в десятеро разів страшніше і вимагає стократної спокути.
Ми критикували Пороха за те що заробляє під час війни. І це правильно. Але ж оточення Зеленського займається +/- тим самим. Одні б'ються за тендерки по забезпеченню армії, інші вже потирають руки від відкатів за відновлення Гостомеля. Треті прямо зараз захищають російський бізнес і через прокладки заробляють на перевалці зерна.
І в мене питання до офісу Президента. Чому Ви вперто не бачите російські компанії в українських акваторія (група компаній «Трансшип»/»Краншип"), чому російські судновласники досі вхожі в кабінети Міністра інфраструктури, чому жодна тонна зерна не відвантажується без відкату заммінстра інфраструктури Юрію Васькову? Що з цього ви не знаєте? Що із цього для вас новина?
Ви вперто не бачите загрози в тому, що Фрідман фінансує політиків із так званого "громадського сектору"? Ви щиро вважаєте нормальним, що Україна досі транзитує російські енергоносії?
Я розумію, що в нас можна роками вбивати газодобич, а потім стати головою "Нафтогазу", але ж задумайтесь ким ви хочете залишитись в нашій історії. Президенту України слід визначитись хто він: Реформатор чи людиною, яка оточивши себе колом "любих друзів", які роблять все що їм заманеться. Порох вже зробив свого часу вибір і програв. При не вірному виборі програєте і ви. Не треба думати, що війна все спише…Адже може вона, щось і спише, але українська Нація спитає вдесятеро.
