Довгий передвиборчий забіг продовжується, і всі учасники вже минають його перше півколо. Місця в гонці поки розподілені наступним чином: Тимошенко із відривом, а потім трійця Гриценко-Ляшко-Порошенко. Втім кожний має шанс на перемогу. Гіпотетично десь є і Вакарчук, але через те що він і досі не сказав ні «так», ні «Ні» своїм пошанувачам, але тінь його досі нависає над Анатолієм Гриценком.

Чому саме Гриценком, ну тому що він перший обрав тактику залучення електорату та союзників, абсолютно не питаючи їх про те. Його заяви про об'єднання із Вакарчуком чи Садовим дають йому певні електоральні голоси. Адже поки останні, не можуть визначитись зі своїми політичними амбіціями, їх електорат частково перетікає Анатолію Степановичу.

Анатолій Гриценко займає зручну нішу між Тимошенко і Порошенко. Фактично його електорат це ті хто за жодних умов не проголосують за жодного з вищезазначених осіб і наврядчи підтримають кандидатуру від Опоблока. Такі собі проукраїнські противсіхи. Якщо мені не зраджує пам'ять, то таку ж нішу свого часу займав Володимир Литвин зі своїмблоком на виборах Парламенту шостого скликання.

Втім його Президентські перспективи, як на мене виглядають дуже туманними, адже відсутність сталої команди та фінансистів, які в нього не вірять (адже не раз бачили фіаско його та Громадянської позиції), не дадуть змогу вийти із категорії ПротиВсіх до національного лідера.

У той же час залучення Віктора Балоги, хоч і покликана структуризувати команду перед виборами та знайти гроші і вихід на ЗМІ, але жодним чином не в'яжеться із концепцією «нового лідера» і не співпраці з особами, які були пов'язані із корупційними скандалами.

Втім, я вже не раз відмічав не співпадіння образу Анатолія Гриценка із тим що є на справді. Так само, як «бойовий» полковник вирішив не демонструвати свою бойовитість під час битви за Майдан, та російсько-української війни, так само і зараз розмови про антикорупційність залишились лише розмовами. Політична доцільність, як завжди взяла гору.

При всій моїй повазі до колишнього керівника Адміністрації Президента, але його здемонізованість, причетність до великої кількості корупційних скандалів та розвалу «Нашої України» із абсолютно не зрозумілим минулим часів первинного накопичення капіталу, абсолютно не кореспондуються із гаслами «Громадянської позиції». Укрправда зазначає, що залучення Віктора Балоги необхідно, щоб навести лад у передвиборчому штабі, та я маю логічне питання. Невже бойовитий і грізний полковник, який вважає себе непрохідним, не може навести самостійно навести лад? Відповідь на поверхні.

На превеликий жаль, змушений констатувати, що проект «Анатолій Гриценко» приречений. Він не стане Президентом, і його максимум це використати вибори Президента України, як трамплін потрапляння у Парламент, але що буде восени 2019 року зараз дуже складно зпрогнозувати.

І проблема «Громадянської позиції» навіть не в тому, що образ їх очільника не витримує перевірки дійсністю, а в тому, що вони на відміну від того ж Порошенко і Тимошенко не створюють нові змісти навколо яких можуть об'єднуватись українці. Фактично вся риторика пана Анатолія зводиться до опису тих проблем, які існують, але немає плану боротьби із ними, якщо перефразувати, то «все погано, бо все погано».

На цьому тлі Порошенко із «Томосом» і Тимошенко із «Новим курсом» виглядають більш прийнятними для електорату, що ще не визначився, а саме вони будуть вирішувати долю Президенства. Хоча, на мою думку, питання розбудови економіки, наразі, простих громадян турбує більше ніж створення Української помісної церкви, і тому ЮВТ буде набирати бали.

Втім, тільки Бог відає, що нас чекає на цих перегонах)