Скільки себе пам'ятаю в Україні постійно точились дискусії на тему моральності чи аморальності перебування в тій чи іншій партії, політпроекті, фракції тощо. Моду на «моральність» свого часу ввів Віктор Ющенко, який спочатку давав вказівки наближеним партійним фінансистам створювати власні політичні групи, а потім ображався на те, що ці люди його ж і посилали. Жванія та його «тушки», увійшли в історію, як перші ластівки таких суперечок.
Нагадаю, що тоді, у далекому 2010му НУНС образились, що Давід Важаєвич Жванія створив групу депутатів, які голосували +/- синхронно із «Партією регіонів». Найсмішніше, те, що найбільше тоді сварився Олесь Доній, але ж саме він через три роки підтримав «партію регіонів» при голосуванні за Бюджет-2014. Адже позиція позицією, а бабло на округ річ свята.
Взагалі, представники так званого «помаранчевого» табору дуже полюбляли займатись моралізаторством. Тіпа тільки вони повітряні кульки, а всі інші контрацептиви. І під цим соусом моральності втюхівали електорати будь який політичний непотріб типу Яценюка, Кириленка або одіозного Авакова.
Пропрацювавши з 2011 року у Верховній Раді України я так і не зміг надати собі відповідь, що є більш аморальним – бути в «Партії регіонів» чи бути в «Батьківщині» чи «Свободі» і голосувати за бабло «Партії регіонів». Кожен в цьому питанні визначиться сам, але як на мене, то до лютого 2014 року різниці між представниками будь якої політичної сили не було. Просто кожен спекулював на своєму образі як вмів.
Але із початком війни все трохи змінилось. І питання навіть не в тому хто як дивитись на ринок землі чи одностатеві шлюби. Питання в тому ти за Україну чи проти? На жаль, в українському політикумі виникла «п'ята колона» ворога, яка постійно проштовхує проросійськи наративи про «громадянську війну» і «один народ». І підтримувати ці партії це, як на мене злочин. Ще більший злочин це від них балотуватись в представницькі органи влади і проштовхувати тези Кремля використовуючи свій статус представника громади і народу.
Я маю на увазі «партію Шарія», «Опоблок», «ОПЗЖ» і політпроекти поменше. На мою думку, існування цих партій на політичному небосхилі України це не стільки про електорат, скільки про недопрацювання українських спецслужб.
Починаючи з січня цього року, коли Володимир Зеленський промовив «Армія, мова, віра» спецслужби все ж звернули увагу на проколи попередників і плотно взялясь за «шаріків» та «зажопиків». Анатолій Шарій оголошений в розшук і всіх активістів його партії чекають дуже погані перспективи. Один з представників «ОПЗЖ» — Медведчук внесений в санаційний список, і вся партійна вертикаль, яка на нього орієнтувалась зараз має довгі та цікаві розмови з представниками спецслужб.
Та як на мене цього мало. Необхідно всім хто мають представницький мандат від проросійських партій заборонити пожиттєво брати участь в управлінні державою. Адже чи не дурницею є дозволяти управляти твоєю державою людині, яка елементарно не визнає суверенітету України.
З 2019 року владна вертикаль наповнюється людьми з м'яко кажучи не дуже проукраїнською позицією. Стартував цей квест із Андрія Богдана, під якого навіть Адміністрацію Президента перейменували на «Офіс». Дамбу, яка стримувала всю цю проросійську нечесть прорвало, на закон «Про очищення влади» вже ніхто не звертає увагу, а ОПЗЖніки та шаройобіки йдуть у виконавчу гілку влади.
Наприклад, член одеського ОПЗЖ Анатолій Іванкевич збирається посісти посаду Першого заступника Голови Державної служби морського та річкового транспорту. Хоча, скоріш за все його туди тягне земляк Юра Васьков, для того, щоб мати конкретно свою людину в МорАдміністрації в противагу не зручному Кіндратіву.
І з професійної точки зору в мене до Іванкевича взагалі немає питань, адже як директор крюінгу він на своєму місці, і я його сам доволі часто цитую, але…Чи правильно з державної точки зору допускати до влади людей, які публічно цю країну зневажають? І чи правильно призначати таку людину на доволі відповідальну посаду на фоні закос Президента на «Армію, мову та віру»? І чи готовий Мінстр інфраструктури так політично підставити Президента?