У світі є багато умовних категорій, які я так до кінця не осягну, і яким філософи присвятили не один трактат та сотні років полеміки. Але сьогодні, я хотів би зупинитись на таких категоріях, як «справедливість» і «дофіга». При чому не «багато», а саме «дофіга».
«Справедливість» і «дофіга» — це дві категорії, які є рушійною силою українського протесту і Революції. Як колись сказав Лесь Подерев'янський: «Якщо на Майдані зібралось дофіга, то народ має права викликати на Майдан будь якого п#дар@с@, щоб той відзвітував». Може це звучить трохи гротескно, але саме категорія «дофіга» дає можливість розділяти справжній протест, від дешевого самопіару політичних сил.
Бо жодна політична сила не зможе зібрати «дофіга». Бо українці не вірять в політичні сили. Так було і так буде. Бо за весь час незалежності, жодний політик не збіднів прийшовши до влади, і, до речі, не сів за організовані ним же акції протесту. Тож, народ України використовує політиків як засіб протесту, який може +/- в доступних фразах передати їх вимогу, а політик використовує народ з метою приходу до влади. І на тому тримається певний консенсус.
Але дофіга не збереться ніколи, якщо народ не відчує, що ідея під яку збираються – справедлива. Хоча, що таке «справедливість»? Ніхто до кінця пояснити не може. Це як «дофіга», це можна лише відчути.
Так от в ніч з понеділка на вівторок українці відчули, що із ринком землі їх наїб…ли. Ні не обманули. А саме наї…..ли. І це не справедливо. І рішення, яке прийнято вночі у не досить легітимний спосіб, українці будуть вважати не справедливим, а відповідно рано чи пізно, коли влада ЗЕ пошатнеться, а це просто неминуче, бо він слабкий політик, який не розуміє причинно наслідкових зв'язків у політиці, то народ пригадає йому все те, що він вважає не справедливим. І буде вважати справедливим бити кожного, хто на їх думку причетний до несправедливості.
Тому цим нічним голосуванням під час карантину, Зеленський, Порошенко і «Голос» імені Вакарчуа перетнули певну межу консенсусу, який тривав в Україні з 2014 року. Коли політики періодично чудили, але не позбавляли українців права протесту проти себе. Зараз консенсус порушений, а вирок підписаний. Тож український народ залишає за собою право на відповідь.
Україні це народ липа, він добре гнеться, але ще сильніше вигинається у відповідь. Янукович того не розімів, Путін того не розуміє, а нинішня політична еліта, на жать, так і не зрозуміють.
