Всі ми полюбляємо згадвати Спарту, як приклад певної мужності та войовничості. Адже місто-країна, яка в період найбільшого свого розквіту займала територію меншу за 1/5 території Одеської області, із населенням в пару десятків тисяч, примудрялось одноосібно протистояти багатомільйонним імперіям.

Але витоки могутності цього міста-держави слід шукати у першій великій війні Пелопоннесу, між Спартою та Мессеною, яка тривала двадцять років і закінчилась перемогою Спарти.

Спарта і Мессена знаходились під владою одного народу дорійців, в яких щоправда, був абсолютно різні погляди на подальше існування один одного. І два міста, яка знаходились на відстані 60 км один від одного вирішили визначитись хто ж кому має підкорятись.

Спартанці виявились непоганими стратегами і відразу перенесли бойовві дії на територію супротивника зхопивши прикордону фортецю Афея.

Після чого почали щорічно діставати своїх сусідів вилазками, а також знищенням їх полів, що як ви розумієте в той час було рівнозначно підриву всієї можливої економіки.

Так продовжувалось років 15 після чого, відбулась генеральна битва, в який перемогла…Мессена, але замість того, щоб іти нищити добивати супротивника, вони вирішили вступити в тривкий процес перемовин і відновлювати економіку. Спартанці ж були менш дипломатично підковані і всі ресурси кинули на відновлення армії і заприсяглись воювати доти, доки Мессена не буде підкорена.

Ще років за п'ять мессенці втомились від війни і відповились збирати військо для чергової літньої війни зі спартанцями. І відповідно в один прекрасний літній день спартанці увійшли в місто, яке неіхто не збирався захищати, і перетворили місцеве населення на рабів-ілотів.

Подальша доля ілотів була показовою. Раз на рік рада ефорів Спарти оголошувала їм війну, щоб спартанська молодь могла вправлятись у вбивствах.

Тож протистояння Спарти ти Мессени – це яскравий приклад того, що перемагає не найбільш потужна армія, а суспільство яке готове миритися з жертвами, але йти до кінця.

І як наслідок у книжках по історії ми вивчаємо Спарту — Лакадемемон, як визначну державу минулого, а месенців, які втомились на двадцятий рік війни, як рабів, які хоч інколи і повставали.

Тож всім пташиним гуманістам, я б хотів нагадати слова Кахи Бендукідзе: «Україна існувала не завжди». І якщо ми будемо продовжувати втомлюватись від війни України може і не відбутись.