Листопад, 2019
Не сравнятся с тобой ни леса, ни моря.
Ты со мной, моё поле, студит ветер висок...
Третий день без воды — пить хотят верблюды,
Здравствуй, русское поле, я твой тонкий янилох...
Не звертаючи ніякої уваги на тепле травневе сонце, на свіжий вітерець, що дув з-за паркану виправної колонії №80 — на душах посполитих було тривожно та невесело. Брудним подвір'ям «центрального рудоремонтного заводу», хто п'яний, а хто все ще з бодуна бродили янілохи. Радянський союз тлів і розлізався по швах. Янілохи бродили сумні та невеселі..
Сумний та невеселий сидів атєц Сєвоха на лавці під липою і писав отчьот голові обкому партії. План знову праїбалі, норми ремонту руди знову праїбалі, нову німецьку високотехнологічну токарну лінію праї... А нє – лінію запоролі...
Але план то таке. Сумно та тривожно було за комунізм, за алую звізду плєнітєльного счастья, що ніяк не хотіла ні восходіть, ні заніматься... Тобто за майбутнє було тривожно..
— Планчику би зараз якого – глянувши на пачку «Біломорканалу», подумав атєц Сєвоха, сумно та невесело..
Сумний та невеселий сидів дєдушко Сєвоха на призьбі і строчив донос в контору. Донос був на співробітника тієї ж контори Янкеля Янєлоха. Три дні назад, дєдушко написав донос товаріщу Янєлоху на сусіда – шахтьор, а слухає «Голос Америки» сука... Так, як сусід голос слухати не перестав, то тепер дєдушко писав донос начальству на вышеозначенного Янкеля.. — Але ж відмажеться падла, все йде коту під хвіст – невесело думав дєдушко, каліграфічно вимальовуючи чергового параграфа..
Сумна та невесела сиділа бабушко Янєлох в кущах біля веранди. ЇЇ крило вже з самого ранку. З самого ранку, бабушко потужно марила комунізмом. Бабушко мріяла, щоб них все було. Як в американців. А в американців щоб не було. Взагалі нічого щоб не було. Най би бродили по Арканзасу брудні і зателепані..
А в них щоб було. В них — це в Янєлохів. В Янєлохів щоб було. А решта янілохів, хто п'яний, а хто ще з бодуна, нехай займаються своїми справами — ібо нєхуй..
А ще бабушко дуже хотіла пепсіколи. Що то таке вона не знала, але про всяк випадок гукнула:
- Сємйон Івановіч, у нас пепсіколи нєту часом? А то піздєц как піть хочєтся... Не почувши відповіді, стиха заспівала на гуцульську манеру, якоїсь невідомої їй досі пісні: ...яйці, яйці – ми америка-а-а-нці... Журливо так — з тугою в голосі..
Радянський союз тлів і розлізався по швах. Нам років по сімнадцять. Сидимо на лавці біля пивбару і п'ємо нерозбавлене водою пиво. Тобто тоді, апріорі, не бувало нерозбавленого водою пива, але шляхта мала свої методи впливу..
Тепле травневе сонце смалило в наші задоволені фейси. Пейси (справжні) були лише в одного з нашої компанії, але нас це не дратувало. Гарік сидів собі, надпивав холодне пиво і бринькаючи тихенько на, щойно подарованому Веронікою банджо, наспівував щось про знайому, яка живе на Бессарабці..
Звідкілясь звучить інша пісня. З-за рогу будинку виходять двоє янілохів. Обидва – «в гівно». Чіпляються до перехожих, орут шота из пугачёвой, — прям вікінги на останньому параді.. Скрегіт заржавілих гальмівних колодок, біля вікінгів зупиняється мінтовской пєпєлац – Уаз469. Одного янілоха скрутили і в'яжуть, інший відбіг метрів на сорок. Поки біг згадав, що він поки що вікінг, а тому сміливо зупинився, розвернувся і кричить:
- Петро, бый го в морду..
Мінти упакували і його.
Потім грізно глянули на наші задоволені виставою фейси, Один сказав: «жидьониш, ти мнє ісчо поіграєшь, сука» - сіли в свій агрегат і погуділи в сторону РОВД.
Знову тиша.. нудьга.. совок.. той, що тліє та розповзається по швах..
..............................
Янілохи, вам цього бракує? У вас за цим ностальгія? Ви хочете назад туди? Стоячи в лічених метрах від Цивілізації..? Ви впевнені?
Ещё день без воды и помрут верблюды...
- Здравствуй, русское поле!
- Здравствуй, сладкий янилох...
.......................................................
Лінки в тему:
Початок тут — Люблю зладєя..
Фрагмент малюнка взяв тут: