ОлігархЪ…

CHAPTER TWELVE..

The Theatre of the Absurd.
             ОЛІГАРХЪ…
(2014. Dull Story(1)

Самурай без меча – це те ж саме,
щой самурай з мечем. Але без меча..

Я стояв на сходах «Укрсиббанку» на Подолі і чекав на гарну дівчинку Олю, яка мала винести мені мій "Platinum Card". Всередину заходити не хотів – на вулиці було сонячно і прикольно. Сидів собі на поручнях сходів і курив з не менш гарною Олею – хоч бажання загадуй..))
Годину тому я звільнився з роботи у дуже багатого чувака, зятя цілого президента. Настрій літній.. благодать….
Розглядаючи літню веранду, що виднілася на Сагайдачного, почув вібрацію мобільного:
– Алло.
– Здравствуйте, Николай. Меня зовут Владимир, я олигарх…
Перебиваючи на пів слові Олю, яка щось говорить:
– Оль, почекай, мені «олігарх» дзвонить..))
У трубці:
– Николай, я б на вашем месте не ухмылялся, я действительно олигарх и хочу предложить вам работу..
В  моєму «ок» відверто читалася насмішка, але розмова закінчилася мирно – домовленістю здзвонитися завтра..

Десь місяць перед цим, я стояв на балконі у знайомої, курив і спостерігав, як локальні бабусі лузали насіння, та на всі сторони матюкали олігархів. Поруч з ними стояв чувак, про якого я чув, що він ганяє б/ушні машини з Німеччини.  І ось він такий – виходить з десятирічного «Фьольц Пассата»(2)і зупиняється біля бабусь. Послухавши їх пару хвилин, вклинюється у їхню розмову фразою: – А ви думаєте нам олігархам легко..?
Реально – чуть не випав з балкону..))
І от знову «олігарх»..

На наступний день набираю його номер і отримую такий текст у відповідь:
– Николай, вы мне не звоните на мой мобильный, это не по регламенту… Звоните через рецепшн, как положено…
– Владимир, у меня только этот ваш номер.
– Сейчас вам смской скину. Спросите Вадика – он меня позовёт…
Навіщо аж такий «кобилузапрягай»..? Але мені – шо важко, чи шо?..)))
Дзвоню Вадіку раз, потім другий, ще раз третій.. «Олігарх»страшенно зайнятий. Дуже серйозними справами.. Форуми там різні.. совєщанія..
Хєрю нафіг «олігарха» і видаляю номер..

Через декілька днів знову дзвінок:
– Николай, почему вы не звоните? Мы ж договаривались…
– Да я, в принципе, уже три раза звонил..
– Настойчивее надо быть. Давайте завтра у меня в офисе…

Офіс на Бульварно-Кудрявській, я живу біля цирку – пішки чотири хвилини. Why not? – подумав я..))
Купив мене «олігарх»на голос – густий, прокурений тембр.. Вражаючий голос. Аж цікаво було глянути як то виглядає.
Офіс. Високі стіни, повністю покриті панелями з карельської берези. Площа метрів триста. Все понтово і чисто вилизано.
Присів в крісло біля Вадіка, болтаю «ні о чьом»– сканую фірму. Зазвичай рецепшн секрети зберігає не дуже довго..))
«Олігарх» довго чекати себе не заставив – вийшов в синьо-білому костюмі в тонку смужку, з прикуреною сигаретою в зубах. Невисокий, опецькуватий, плюс-мінус шістдесят. В костюмі – а ля конферансьє з одеського кафе-шантану виглядає може й недоречно, як на свій вік.. Але людина, яка курить у себе в офісі, завжди викликає довіру.. У мене принаймні..))

Оцінка вірна – «олігарх» таки родом з Одеси..
Чотири проекти. Мережеві готелі. Всі архітектори відомі. Стає цікаво..
– Я завтра с семьей уезжаю в Норвегию – каже «олігарх» і видає десять томів проектної документації.. – ознакомься, пока я вернусь…
Вже потім, підслухав випадково про себе: Я его у Пини за большие деньги перекупил… – понтовила, мля…))

Кабінет мені виділити не встигли, тому я взяв всі проектні томи і сам «оселився» в кімнаті переговорів.
Як вже написав – офіс був величезний.. Для сміху порахував – вийшло в середньому по сорок метрів на людину.. Помпезний дизайн стін та меблів.. Італійські дизайнери відчули душу російськомовного купця.. Так-так – для дизайну була запрошена саме італійська фірма.. А шо? – бабло є..))
На стінах висіли офорти Сальвадора Далі – «Гаргантюа і Пантагрюель. Людські пороки». По запасниках – тобто по кутках офісу, лежали змотані в рулони, роботи, модного серед мемберів Верховної Ради, художника Пояркова.. На паркінгу під офісом "Range", два "Jaguar" один з яких кабрік, та "Jaguar" дружини – все пафосно, дорого і по модньому. Комуністичний «олігарх»…)))
Перше, що мало б мене зупинити від подальшої співпраці – це однозначно роботи Далі.. Хто не в курсі поясню – це серія офортів, розміром десь метр на метр з копійками, на котрих зображено карликів, гномів і інших фриків з неприродньо великими єлдаками… Неприродньо тому, що в деяких випадках вони були більші за своїх власників…))
Як ні разу не дурак, я повинен був відчути, що не міг принести бабла офіс, в якому зі стіни великий Далі, всім своїм талантом, каже :
– Пацани, болт вам тут, а не гроші заробляти..

Прикольним був момент, коли «олігарх» запросив попа з Лаври підсвіжити освяченням офіс… Бородатий московіт ходив і кропив наліво та направо, а я сидів і чекав, поки він дійде до стіни з болтами – цікаво було, якою буде комуністично-православна реакція…  Не було реакції. За бабло, бородатий кропив наліво і направо аж свистіло…))
У Гадюкіних у пісні було: сіру ртутну мазь купив і мастив, мастив, мастив…Так і той – не зупиняючись кропив, кропив, кропив….
Люди, блін – кого ви хочете обдурити..?

Другим запобіжником, повинна була би стати схильність «олігарха» до творчості народно-депутатного художника Пояркова.  Його роботи /ескізи а ля «фентезі» на ватмані, Карл!/, Вова накупив по п'ять штук баксів – і було їх не менше ніж сто.. Браво, Поярков – ти знайшов своїх лохів і свій рай на Землі.. Респект за талант…))
З Поярковим я пару разів перетинався. Один раз в «Мегамаркеті» на тодішній Горького. Там був відділ з випічкою і я, зайшовши після роботи /ще у попереднього, справжнього олігарха../ за хлібом, вирішив купити пиріжок з вишнями..
В черзі за пиріжками стояли двоє – дівчина, яка вже розраховувалася і власне Поярков.. Я підхожу, стаю за ним. І чую: – мені всі…  Він взяв вісімдесят три штуки!!!… Мож день народження був у пацана…))
Потім, вже під кінець каденції, дружина олігарха якось сказала: Коля, ты не можешь продать кому-нибудь работы Пояркова...? Просто деньги нужны людям на зарплату... Але нарвалась на мій насмішливий погляд і свою надію на силу мистецтва погасила.. Від неї я й дізнався про ціну «творів мистецтва..»

Тобто запобіжники не спрацювали і я залишився.
Знайома мені якось сказала: Майк, ти бля нарцис..)) Нарциси про себе пишуть які вони круті – нє?)) А я тут описую, як мене «олігарх» кинув на сімнадцять тисяч доларів по зарплаті. Де тут самовихваляння..?))) Книжки правильні люди пишуть, щоб передати свій досвід. Вже хто тим досвідом скористається – то як карта ляже. Моє діло написати – нє..?))
Тобто – не спрацювали і залишився. Хоча.. – час я там проводив весело. Десь на третій день підходить фінансовий директор і каже:
– Николай, возьмите завтра с собой паспорт, мы вас оформим директором проектной компании…
Мені, аж така занадта довіра потрібна не була і я відповів, що такої умови не було..
– Странно, а шеф сказал…
– Он ошибся.

Через два тижні повертається «олігарх». Збирає всіх в залі переговорів і зачитує доповідь про Норвегію.. Потім всіх розпускають, а мене – як Штірліца у кіно, просять залишитися. Любив Вовка ефектні мізансцени…))
– Николай, вы мне не доверяете…?
– Нет, и Вам советую мне не доверять.. И не только мне, а вообще никому..
– Нужно было сразу сказать, мы бы пожали друг другу руку и…
– Вашу руку Владимир – встаю з-за столу, протягуючи свою..
– Ладно... Дай мне неделю подумать…
– Да – без проблем..
Директором назначили водія..

Купив мене Вова однією класною фразою. Якось я почав доводити йому, якийсь його очевидний пройоб і він видав:
– Николай, не нужно меня убеждать. Дело в том, что можешь убедить… а мне это не нужно… Я сам принимаю решения…
Погодьтеся – це круто. Абсолютно всі рішення, приймати самому – така впевненість у власних знаннях та компетентності визиває респект..
Забув сказати – до мого приходу, на фірмі було жорстке правило – є тільки два слова: «так» і «ні». Використовувати дозволені слова можна тільки у відповідь на звернення шефа. Всі решта слів під забороною. Ось де Greatness(3) оселилась і знайшла собі місце нє..))
Чому до мого приходу..? Тому, що через три місяці, «олігарх» вже грав з персоналом в «крокодила» в залі переговорів…)))

Посадили мене за великий, круглий стіл – разом з шефом. На заздрість всім підлабузникам.. – за великі ж гроші у Піні перекупив..)))
Коли дзвонили партнери і інформація стосувалася проекту, Вова включав на телефоні голосний режим, щоб я міг чути..
Там був один проблемний об'єкт на Великій Васильківській. Аварійний будинок, який збиралися демонтувати. На його місці девелоперився крутий шестизірковий готель, в партнерстві з трьома комсомольськими олігархами. Триста метрів до Бессарабки – майданчик «жирний» і на ньому вирішила заробити молода команда льоні «космоса».. Проектна компанія викупила всі квартири, крім однієї.. Її  власниця, в соітії з космонавтами, неофіційно поставила ціну квартири, помножену на десять. А офіційно розводились хвилі, що в цьому будинку жив Шолом Алейхем і його /будинок/ необхідно реставрувати.. Молодая команда  – пробувала розіграти карту «власника останньої квартири…»
Власниці давали гроші. Суму не скажу – але повірте, що сума була правильна.. Баришня тормозила нам весь процес і відчуваючи за собою «космос», поводила себе відповідно… А всі партнери по проекту «шукали» вихід з порожнякової ситуації..
Дзвонить партнер – знаний донецький єврей. Вова звично переключає на голос і з трубки лунає «стурбоване»:
– Вовчик, а что в том доме реально Хмельницкий жил…?
Я починаю ржати і видаю крізь сльози:
– Да конечно жил.. Заедет, бывало, на лошади на третий этаж, привяжет ее к батарее, а потом закинет нахуй булаву и спать пьяный..
– Вовчик, какого этот придурковатый с меня прется…?

Вирішилось це питання доволі  неочікувано.. Мене знайшли пацани з якоїсь кримської будівельної фірми..  Збудувавши в Севастополі пару котеджів, вони замахнулися на будівництво тридцяти п'яти поверхового готелю шість зірок в центрі Києва..
Більше для політесу кажу їм:
– Та ні пацани. Мені не будувати.. мені б це знищити якось..
– Так давайте – мы за ночь разберем..
Не повірите – зранку була гола площадка. Був дім – нема дому.. Була проблема – нема проблеми..))
Тепер проблема з'явилася у власниці «останньої квартири..» Молода космічна команда, яка до цього часу чомусь не в тюрмі, тоді зрозуміла – бабло з нас вже так просто не отримаєш. Зрозуміла і похєрила бідну баришню… Проблеми – вони мають властивість перетікати з місця на місце..
Тобто – вона набрала мене і каже:
– Я согласна на Вашу сумму…
– Видите ли, девушка, я б конечно даже и спросил, но железобетонно уверен, что теперь Вам не дадут уже ничего..

Для недосвідчених.. Якщо Вам у компанії затримали плату на місяць – йдіть з компанії. Грошей Ви своїх там уже не отримаєте. Це не стосується історії з жадібною дєвушкою – це просто правда і дружня порада.
Якщо, Ви винні комусь гроші за роботу – розрахуйтеся, а то піде такий нефарт, що мало Вам не здасться..
Був будинок – нема будинку. Мав бути готель – нема готелю. Лишився тільки паркан..))

Власне це була преамбула… а тепер і сама Story..
Жив собі, був – Вовка «ОлігархЪ».. На проекті хапнув бабла, купив квартиру, чотири машини, дав гроші на пам'ятник у центрі Києва, купив ще декілька квартир… отак і жив..
А ще – Вовка любив робити вигляд, що Вовка-музикант. І не просто музикант, а композитор.. Весь час пробував когось заслати – щоб отримати авторське право на свою «композицію». У «композиції» було навіть декілька класних моментів – особливо там, де було здерто з Deep Purple  "Smoke on the water" один в один. Там, де додавалися свої нюанси, то вже так класно не було…)))
Любив Вовка понти.  Завдяки цьому вплутався – інакше це не назвати, у чотири великих проекти з комсомольцями-«девелоперами". Там, завдяки фантастичній скупості, ослиній впертості та неймовірній любові до самовозвеличення – ідеально провалив усі чотири і пішов у небуття..
Ще любив розказати. Бухнути на кухні і розказати.
Тем було декілька..
Як він, син начальника НКВД Дрогобицької області – ненавидить бандерівців…
Як він, член одеського обласного комітету комсомолу, їздив на з'їзд ЦК ВЛКСМ і бачив Дєрюгіну…
Як він жив на Молдаванці і був в авторитеті серед всіх блатних Одеси…
Ну і звісно – жінки.. Дуже любив Вовка розказати, як його жінки люблять…))

Дружня порада ідіотам. Хоча – як ідіоти можуть бути друзями..? Недружня..? Ні.. – просто порада..)) Коли розповідаєте про щось, що є неправдою, ні в якому разі не переходьте на діалоги. Бо як тільки починається "..а я ей говорю... а она мне говорит…" – вашу брехню розпізнає найнедосвідченіший лузер..))

Не будучи тотальним ідійотом, та розуміючи про можливі наслідки – про блатних Вовка розповідав тільки у вузькому колі. Про НКВД вже у більш ширшому. Але блатні, енкаведисти та Дерюгіна то таке – час від часу на п'яну  голову..
Була у Вови одна тема. Навіть не тема – Темища… Іdea fix планетарного маштабу…  – Дизель!!!
Вова облизував сигарету, прикурював, дивився пару хвилин на стелю і починав: "ходил я когда-то механиком на дизель-теплоходе..."
Про дизель розповідалось всім без виключення. Зальотним московським менеджерам-МВАйщикам, партнерам по бізнесу… Що я перераховую? – всім без винятку!!!..)))
Менеджери, з тих, що завжди готові лежати на дивані хоч в три зміни і переглядати на порядок більше мотиваційних роликів про успішний успіх, лиш би нічого не робити, слухали й по десятому разу. Партнери, як тільки Вова облизував сигарету, відразу згадували про заплановану зустріч.

"...ходил я когда-то механиком на дизель-теплоходе… Но так, как  вокруг одни дебилы, то только я придумал, как вдвое уменьшить расход топлива дизеля, при этом вдвое увеличивая скорость корабля…"

Мы с товарищем вдвоем работали на дизеле.
Он мудак и я мудак – дизель у нас скомуниздили..))

Нє – ну бували моменти, коли плиточникам розказувалося про те, як правильно плитку класти:
– Вы ж дебилы, плитку как ложите – по одной, конечно и не спорьте со мной… а знаете как нужно…? Нужно по десять на фанерку и фанерку клеить к стене…
В цьому місці Вовка зіскакував з крісла і починав на уявній стінці показувати як треба правильно класти плитку фанеркою до стіни..

Але плитка то таке.. От Дизель.. Спочатку на наради до нас приходили на рівні власників компаній та банків, потім – наслухавшись про дизель, присилали замість себе своїх заступників, потім все скотилося до бригадирів та плиточників..
Але без нарад Вовка вже не міг. Він вигадував привід за приводом, збирав нараду, сідав в центрі столу, обводив всіх гордим поглядом і – "да разве ж "Нимфа" кисть дает..?"
Геніально та переконливо Вовка розказував про кредит від банку, який надійде вже на наступному тижні. В це вірив і я, тому й не йшов. В це вірили і дуже солідні люди – самі не приходили, але персонал присилати не переставали. Погодьтеся не кожен це зуміє. Вовка зміг..
Повірити чуваку, котрий вам вісім разів розказав про "із жізні Дізєлєй".. котрий вже й не пам'ятає, що ви вже сім разів чули: "когда то я ходил механиком на дизель теплоходе.."А про кредит в сто з лишнім лимонів американських грошей вірили.. Вовка – талант…))

Не везло Вовці через непорядність.
Було у нього декілька квартир, які купив у добрі часи. Одну з них я продав, думаючи, що він розрахується з людьми. Не так сталося – Вовка повіз дружину в Париж..))) Але ж Космос є не тільки в Тбілісі (чому "космос" в Тбілісі, а не в тюрмі?). В Парижі був вищий Космос. Зайшли вони з дружиною в магазин дорогого взуття. Сумочку вона поставила поруч себе і почала приміряти туфлі. Все правильно – у сумочці були всі їхні гроші, всі її прикраси, а також телефони і документи..
Поки схвильований Вова виглядав французьких Дерюгіних – сумочку  вкрали.. Скажіть після такого, що нема в світі справедливості..))

Останньою соломинкою, яка переломила спину комуністичного верблюда (після чого я таки пішов /кредит Вові так ніколи й не дали/) – це, була повна втрата Вовкою своєї, нехай комсомольської, але гідності..
Почався Майдан. Спочатку Вовка говорив, що скоро всіх майданутих погонять до Карпат по житомирській трасі. Він знає силу НКВД, а тому знає, про що говорить. Потім йшла довга тирада про піндосів і бандерівців..
А потім загорілись шини..
Я сидів з охоронцем на рецепшені і ліниво показував йому, як правильно юзати якийсь комп'ютерний редактор. Відкриваються двері – заходить Вова і з такими блудливими очима /позиченими  у Барбоса/, сиплим тенором вигукує – Слава Україні!!!

Л о п н у л а  к о м с о м о л ь с ь к а  з в і з д а –  п р о п а л и   г р о ш і ..))

1 Мутна історія.

2 Volkswagen Passat.

3 Велич.

…………………………………………….