Початок робочого дня. Традиційна вранішня кава та обговорення новин, курйозів та взаємні приколи. Ну і звичайно, як не згадати про прекрасну половину людства, тим більше, що прекрасних і справді вдосталь, а коли пройде така повз, то і настрій піднімається і тойво…
Сьогодні як раз почали з тої самої прекрасної половини. Точніше, почав Вася.
- Хлопці, шо я вам скажу… Мммм… Їхав вчора додому тролейбусом. І вона заходить…Феміна...Скульптура Афродіти, тільки з руками... Декольте. Третій розмір. І отой третій розмір мені в очі! Я очі в вікно, а вони — назад, я — в вікно, а вони — назад! Пацани, після таких трєніровок, я глазними мускулами штангу можу піднять!
- Пиздиш!
- Та я вам кажу! 18-20 років! Афродіта, тільки з руками! Третій розмір! І в очі! Аж руки спотіли!
- А більше в тебе нічого не спотіло? Ги-ги-ги!
- Шо там твоя феміна… — тоскно промовив Володька. І продовжив:
- Їхав я вчора маршруткою. Скотовозка забита, дихати нема чим. І тут залітає бабка з тачкою. Крутилась-вертілась, і викрутила свою дупу як раз в мою сторону… Нагнулась, стара печериця, і давай в своїй тачці лад наводити. Та, видно, так запопадливо там вошколупилась, що ненароком активувала свою реактивну тягу. Потік бабчиного бзда досяг мого носа і перевернув мою свідомість так, що я пізнав дзен, дізнався, чим бабця харчується на свою пенсію, побачив чорта, відчув те, що відчув Ісус Йосипович, висячи на хресті, розгадав код ДНК і зразу зашифрував його наново. Від цих одкровень, в мене з очей текли сльози, а коли я їх закривав, то перед очима знов спливали ляскаючі половини бабчиної дупи, під час вихлопу…
- Мдя… Так ти ніколи не женишся… — філософськи зауважив Василь.
- Ото я не дарма казав, що електротранспорт — це кльово! — додав він.
Всі почали розходитись по робочих місцях. Рідне місто з фемінами та бабцями потребувало інтернету. І ми їм не могли в тому відмовити. Хоча б через те, аби вони мали змогу прочитати це оповідання.
