Ці два оповідання я об'єднав. Тому, що вони про одне. А висновки завжди кожен робить сам… Головне, щоб не запізно…
БО ТІЛЬКИ НА УКРАЇНІ...
" Чути: кру-кру-кру!..
В чужині умру,
Поки море перелечу,
Крилонька зітру,
Крилонька зітру..."
( Богдан Лепкий )
Почну і закінчу анекдотом.
Німецький концтабір. Добре змащені двері газової камери тихенько закриваються.
Але їх зупиняє блискучий есесівський чобіт...
- Українці є?
- Є!
- Плитку викладаєш?
- Так! А скільки платите?
- Одну марку за метер квадратний!
- Ногу забери!
Тепер українці так швидко помирати не хочуть. То в ті часи їх вивозили за кордон ешелонами, і на схід, і на захід.
Зароблені гроші не так давно почали повертати, але тільки німці.
А зараз українці їдуть працювати на чужину самі. І платять їм там добре. Бо працьовиті...
Кажуть, що чудові американські дороги, беруть початок з часів великої депресії. Тоді в Америці була біда.
Одним із законів, який допоміг подолати кризу, був такий...
Мінімальна плата за годину роботи — 5 доларів. А щоб подолати безробіття, уряд організував громадські роботи.
В тому числі, будівництво і ремонт доріг.
Так що робота на Україні є. А якщо так і платити за неї, то не їхали б з дому українці.
Але поки що, таку зарплату тільки обіцяють... До виборів.
А після них — успішно забувають.
Політично активні українці як завжди вступають у партію КВД. Є таке оповідання у Осипа Маковея. Розшифровується назва —
Куди Вітер Дує.
Змінюються влади... Змінюються герої... А віз і нині там.
Я безпартійний, але на старість вступив би в партію. Якщоб вона зробила на Україні те, що тоді зробили в Америці.
Хтось з відомих українців сказав розумні слова...
- Опиратися на власні сили.
Щоб бути сильною державою.
Щоб захистити свої інтереси і своїх людей.
Бо найкращим пам'ятником мільйонам українців, які віддали своє життя боронячи свою землю -
хто від німців, хто від росіян — повинно стати достойне життя їх онуків і правнуків.
А їм для цього потрібна добре оплачувана робота. Тут, дома, на Україні. А не в наймах... На чужині.
І тоді повернуться мільйони тих, що шукають там щастя. Вони залишають на чужій землі здоров'я, а дома сім'ї.
Терплять там приниження. Бо гірко чути від чужих дітей...
- Мамо, а наша прибиральниця була дома вчителькою!
Бо тільки на Україні
можна народитися — за гроші.
Вчитися — за гроші.
Лікуватися — за гроші.
Померти — за гроші...
А працювати — майже безплатно...
(28. 10. 2013 року.)
ЛІКАРІ КАЖУТЬ, ЩО Я ДУРНА
Так незвично почала розмову моя попутниця.
- Брешуть! — відповів я.
- Я працювала в Італії. І там мені щось сталося. Чоловік мене не лишив. Діти коло мене. Я все собі сама зроблю...
- Мудрий Ваш чоловік!
- Маємо господарку та й з неї живемо. Знаєте скільки біля неї роботи?
- Знаю. Я сам з села.
- В Італії мені було легше. Відробила своє. І роби, що хочеш. А тут, попробуй так...
- То правда. В селі не відпочинеш.
- У нас пів села закордоном. Приїдуть ненадовго — і назад... А недавно приїхала одна і свариться з своєю сусідкою...
" Чому ти нікуди не їдеш? Тут ти до нічого не доробишся!" А сусідка не хоче нікуди їхати. І я вже теж. Якісь дурні люди! Хочуть, щоби у них в країні все було добре, але робити хочуть тільки закордоном. Та як у вас дома буде все добре, як ви тут нічого не робите?
Я задумався... І хто тут дурний? Брешуть лікарі...
28.02.2017
Михайло Хрущ.
