У вересневій медитації злив
спокусливість твого «люблю»
робить моє обвітрене серце
оптимістичним i добрим,
а душу, що втомилась від власних самозречень,
схожою натаємничий поцілунок Бога.
Оповитий галасом бурштинового міста,
буденністю сюжетів, намагаюся не ревнувати,
не стоголосити, не перестигати,
бо розумію, що скоро стежка розлуки
обірветься десь там, на видноколі,
i наші тіні, втративши останній сором,
обнімуться під парасолькою неба.
