Як же рясно посмішок твоїх,
Як же щемно від тепла руки…
Я не вірю, що кохання — гріх,
Людством закарбований в зірки.
Я не вірю, що слова — це тлін,
Що бажання — мла земних тривог,
Бо, колін торкаючись твоїх,
Я стаю величним, наче Бог.
Місяцем застигну над вікном,
Виверну навиворіт свій грим,
Тільки б щастя молодим вином
Цілу ніч лилось мені між рим…
Другий день…
Нескінченність поглядів, тяжінь…
Магнетизм долонь, душі фантазми…
Закохалась в тебе навіть тінь,
На струмок перетворившись плазми.
