Відчуття того що ми ще раз прокинулися від нового ракетного смертельного удару — стає все дужчим та вагомішим.
Так — на Заході бачать що ми не здаємося — не здаємося так як в часи Петлюри, котрого ми зрадили та стали частиною комуністичних банд: Нахтігаль існує в серці кожного українця — він овіяний часом та легендами — казками та міфами.
В ситуації коли російські анчоуси стали розуміти що Хуйло не зможе домінувати в Україні аби годувати цих наркоманів та алкоголіків краденими в нас ресурсами — Путін змушений відступити та почати посилати сигнали світу та Заходу що він готовий до «невигідних для Києва перемовин» — устами медвєдівської збоченої ляльки.
Однак — для світу важливо наш вибір — це наше життя та наша відповідальність: чи можемо ми одужати після свого зникнення із карти світу після «хрещення»?
І наостанок.
Варто сказати — що так — Язичництво зробило нас власниками світу — воно було феноменальне та красиве — зрозуміле та біснувате, — проте ми його втратили. Хочеться вірити що не назавжди — однак фолькльор та етнос може бути позичений та скопійований у всіх культур навіть східних.
Відступати немає куди — позаду Київ — наше серце. А для наступу є — дуже багато сил та віри, енергії та солдатів — однак: що ми вбираємо своєю колективною свободою волі — життя в російському полоні та пеклі — чи американську свободу та могутність?
