Зимові вечори — наче все застигло: десь там сніжинки танцюють танго аби не зупинилося їхнє дихання. Ми — всі прекрасно розуміли що в цієї війни немає жодного сенсу — і: варто любити тих хто належить тобі до роду. Але. Вона прийшла та забрала із собою наш спокій та віру у те що Бог та справедливість справдні існують на далеких планетах...
Іноді — так буває що ми стомлені після роботи — вже не хочемо жити: не хочемо взагалі нічого, біль миготить та гуркотить у двері душі. Насправді — ми дуже душевні та сильні — але: треба розуміти що для нас існує велика ціна вічному життю. Наче у нас заберуть за мимохідну ілюзію те що ми матеріально маємо уже, у своїй інетелектуальній власності.
Далі — були сутінки дивовижних подорожей до інших світів, де існує вічне життя. Ми там були — там були наші батьки та дружини із дітьми. Навіщо нам вічно жити — незнає ніхто, навіть ми самі: це просто бажання гратися у дитячому піску аби не думати про важливе. Важливе заше принесе турботи та головокружіння від втоми.
Просто так — прийти до Ісуса та обійняти його.. — адже він скаже правду де ти існуєш в іншому просторі та часі, — наче він може вказати дорогу для тих, хто відмовилися іти далі...
А все інше — просто горить, просто висить на хресті — просто прагне затишку та спокою, котрих взагалі не існує. Для нас всіх важливо замилювати собі духовні очі тим чого не існує в реальності правдивих речей та історії — але: ми можемо здобути для себе в такому дивному та несамовитому експерименті те чого немає ніхто, — снів котрі примножують сни.
В снах не треба працювати та думати, не треба вчитися у школі та університеті. Там просто існує певний строгий порядок речей: коли тобі хтось щось наказує — він наче розписується у документі, що він має про тебе дбати.
В цьому загадка рабства — люди не хочуть мати голови та мозку — адже справжній світ страшний та жорстокий, — просто хочеться купатися в річці і ні про що не турбуватися: але рабство незнає тієї вічності, до котрої вони стремляться.
