Рівно 15 років тому перестала існувати диктатура Саддама Хусейна.
Часом в історії настають моменти, настільки потужні, що вони відбиваються в кожному куточку земної кулі. Події, які утворють новий світовий порядок. Люди,які їх висвітлюють стають не меньш важливими, а ніж їх безпосередні учасники.
Це історія про один із тих моментів сучасності. Точніш про участь журналістів у ній.
Рагх Омар, доповідав для Бі-Бі-Сі в квітні 2003 року, коли правління Саддама Хуссейна підходило до кінця і це привертало увагу мільйонів людей.Протягом трьох місяців Рагх Омаар і його оператор, вели репортажі з Багдада для BBC. Кожну ніч він стояв на даху готелю, щоб розповідати новини оточеного міста.. Обличчя 33-річного Омара, спокійного і чіткого під час своїх репортажів, стало відмінною рисою. Його звіти дивилися мільйони глядачів по світу.
Згадуючи події 8 квітня, розповідав Омар, він дуже втомився як морально так і фізично. Впродовж багатьох днів у готелі не було води та електроенергії, після того,як синтетичні бомби, використані коаліційними, анті-Саддамівськими військами, «виключили» постачання. В той же день, «нервовий» американський танк обстріляв готель, обстріл згодом пояснили,посилаючись на снайперський вогонь з вікон будівлі. Вистріл потрапив в поверх нижче приміщення Рагх Омара. Коли він зійшов до низу він то виявив, що Тарас Процюк, його український колега, "Reuters" камера-мен, лежить мертвим. Рагх не спав наступоної ночі.
На ранок 9 квітня, в Багдад зайшла велика кількість коаліційних сил. Рагх Омар зі знімальною групою вийшов на вулиці. Настрій, у них був піднесений.
Омар Рагх,с заможнього роду, родом із Сомалі. Ще до переїзду сім`ї в Британію, він мріяв стати журналістом. Тому і навчався в Оксфорді на журналістиці, після працював для ББС в Африці. Його знання арабської та репутація, вирішила його долю і він опинився у Іраці в кульмінаційний момент. Йому навіть вдалося взяти інтерв`ю від тодішнього міністра інформації Іраку — Мухаммад Саїд аль-Сахфаф або як він був більш відомий — Комічний Алі, який прославився своєю пропагандою, грандіозними, пихатими промовами та повним відривом від реальності.
9 квітня 2003 року Рагх Омаар вів репортаж на площі Фірдоса біля того самого готелю «Палестина», коли почав збиратися натовп.
Чоловіки почали підніматися на статую. Один з них мав мотузку. Ще один дуже сильний чоловік, який приїхав з молотом, почав бити ним у підніжжя статуї Саддама, відбиваючи величезні шматки з кожним ударом сповненим ненависті.
Спочатку коаліційні війська не хотіли втручатися, але потім підігнали танк до величезної статуї, обернули ланцюг навколо. Танк потягнув і в одну мить статуя полетіла вниз. Це був кінець диктатури Саддама Хуссейна і проголошення змін для Іраку, як згодом з'ясувалось, та і світу в цілому. Потужна символіка руйнування статуї Саддама Хусейна була незаперечною. І про це в той самий момент, у прямій трансляції, розповідав світу Rageh Omaar.
Це один з прикладів справжнього журналізму, а не провокації і порпання у брудній білизні, наскільки б вони не викликали резонанс.
Професія, яку часто, поважно називають «другою по давності» — саме тому що між нею і «першою по давності» дуже тонка лінія. Невірний крок і з журналіста перетворюєшся на курву часом може і на дорогу.
Саме це — мав на увазі, в своєму романі Роберт Сільвестр, коли вперше сформолював тезу про другу професію.
Спостерігаючи за розбігом подій у світі, хочаб сьогоднішній удар по об'ектам Асада у Сірії, видаеться, що нам слід очікувати серйозних змін у світовому устрої. Навряд чи вдастя не помітити змін, навіть, як вам цього не хочеться робити.
У тих хто переказує новини,велика відповідальність, навіть більша, беручи до уваги, потужність соціальних мереж, такого інструмента не було навіть зовсім недавно, під час подій описаних у статті, статті про професіоналізм, для тих кому випала висока честь мати за професію Журналізм.
