Від мрій до розмаху крил.

Від мрій до розмаху крил

Легендарні воїни УПА в кінці 50-р років минулого століття, програвши бій сьогодні, щоб виграти вирішальну битву завтра — Насправді не зникли із горизонту Визвольної боротьби за Державність.

Кожен з них маючи чудову вишкільну ідеологічну підготовку розумів: — Для того щоб у майбутньому нанести рішучий удар окупаційному, совітсько-московському режиму потрібно плекати дух націоналізму, дух любові до Бога та України у серцях підростаючого покоління.

Потрібно систематизовано виховувати майбутніх борців за Свободу і Державність.

Тож, при на перший погляд випадкових зустрічах, нам, дітям, а пізніше вже юнакам розповідали історії, бувальщини, а іноді й легенди про мужніх, суворочолих Бандерівців, опришків та козаків що за мету свого життя мали невтомну і невпинну боротьбу за свій край. Найвищою мрією і метою життя котрих було оборинити свій народ, віру, церкву і збудувати УССД (Українську Соборну Самостійну Державу).

Кожен з бійців УПА поставав у нашій свідомості як казковий могутній лицар, мудрий, мужній, і непереможний. І нам до трепету дитячого серця хотілося хоч на крапельку, але стати схожими на них.

А моменти героїчної загибелі когось із них подавалися як трагедія світового масштабу: — Нам здавалося що в той момент гори здригалася, земля розсувалася і небо блискавками ридало та проливними ливнями плакало.

Кожне місце скроплене кров'ю воїнів УПА, зі стареньким доглянутим хрестом, ставало часткою Української Голгофи: — Ми це відчували серцем…

Немов утаємничену містерію, вказували нам на місця боїв із московитським окупантом, таємничі схрони воїнів УПА та незвідані стежки поміж грізних безкидів та гомінких гірських потоків, котрими мандрували ще Карпатські опришки.

Молитви, життєві історії що переросли в легенди і повстанська пісня: — Ось насіння що вони, пошрамовані в боях та вимордовані у Сибірах, старі та незламні, направду непереможні Українські воїни, воїни світла і добра, невтомно сіяли на спраглий ґрунт юних сердець.

Ось так, день за днем, рік за роком, немов українська вишиванка, нитка за ниткою, містерія Українського Духу Свободи та боротьби за торжество Божої Правди на Українській землі, випліталася у нашій дитячій свідомості та серці.

Пізніше наступив (зараз вже далекий) кінець вісімдесятих, 1988, 1989, 1990-ті роки… Перші мітинги, розкопки у селищі Яблунів що на Косівщині (Івано-Франківська обл.) на території колишнього КДБ. Кожен день мав можливість бути свідком тих звірств що творила на нашій землі червоний, комуно-московитський режим. Проламані черепи, гаки за ребрами, та цвяхи в тазових кістках…і криниці, переповнені криниці… не водою, кістьми моїх земляків. Тепло останків мучеників за Правду, за Христову та Українську Правду до сих пір відчуваю на своїх руках.

Тож влився я у національно-визвольну боротьбу ще підлітком (член СНУм, пізніше УНСО, з котрого маючи певні аргументи вийшов). Отримавши свячення, вже на Чернігівщині, намагався працювати вже як священик, формуючи Українську національну свідомість у суспільстві.

Повернувшись на рідні терени, активно працював у часи Помаранчевого Майдану, (котрий пройшов від початку до кінця) знову ж таки, прикладаючи усі зусилля щоб покласти наголос на святості боротьби нашого народу за Свободу, за УССД. А це дорога Любові, Любові до Бога та України.

- Любов до Бога проходить через любов до свого краю, народу, нації.

Від часу Помаранчевого Майдану до Майдану Гідності, окрім духовно-патріотичної виховної роботи з суспільством на своєму терені, вів активну роботу в мережах, намагаючись докластися по максимуму до формування національної свідомості спільнот у державотворчому руслі, де й формується як вагома частина знайомств, що стануть корисними у близькому часі, так і усвідомлення необхідності та можливості загалом для пропаганди національної ідеї по максимуму використовувати соцмережі.

Приїхавши на Майдан Гідності на самому початку, весь час працював як капелан Правого Сектору, звісно що не випускаючи з уваги духовного заопікунства усіх з ким перетиналися шляхи на Майдані та барикадах. Там і почало зароджуватися ядро нашої команди, що активно та успішно працює по сьогоднішній день

На початку війни на сході, переніс свою діяльність на фронт. Створив капеланську службу Правого Сектору, інтенсивно працював із воїнами ДУК ПС, та всіма бійцями ЗСУ й інших підрозділів котрі знаходилися поряд з місцями дислокації на передових позиціях. Після розділу Правого Сектору зайняв офіційну позицію неможливості підтримати тільки котрусь одну зі сторін (усі вони для мене брати, духовні діти). Тому я висловив свою позицію:

- Я з тими що на фронті захищають життя на нашій землі, я з тими що захищають Україну по всій лінії фронту.

З того часу працюємо і з багатьма підрозділами як ЗСУ так і добробатів. Спілкуючись з офіцерами та особовим складом вчергове переконуюся у гострій необхідності духовно-патріотично виховної роботи (національної, державотворчої ідеологічної роботи) як із воїнами так і Українським суспільством загалом. Це дозволяє як укріпити віру у святість жертовної боротьби в ім'я свободи свого народу:

- Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх...( Івана 15:13)

так і утверджувати Дух Визвольної боротьби, формуючи національну свідомість. Водночас сприяємо викорінюванню духу неповноцінності та меншовартості, що століттями нав'язується нашому народові пропагандистською машиною шовіністичного імперського Кремля.

На жаль від самих 90-років цей напрямок роботи на офіційному рівні ігнорується, (хоча саме він є основою як перемоги так і фундаментом для побудови успішної Української держави).

- Шлях до Перемоги та побудова УССД розпочинається в першу чергу в нашій свідомості та нашому серці.

Тому ми працюємо на добровольчих засадах, без будь-якого офіційного забезпечення, працюємо на кошти жертводавців, свідомих братів та сестер Українців. (водночас щоб якось додатково залучити кошти для фронтової роботи та існування загалом, працюю як художник, пишу та виготовляю ікони а також фронтові сувеніри пропонуючи їх бажаючим придбати та підтримати роботу нашої команди у цій нелегкій боротьбі, а також ініціюю постійно діючу духовну акцію «Фронтова Інтенція», де наміри жертводавців поминаються як у фронтових літургіях так і повсякденних службах Божих.)

Втішає те що ряд фронтових офіцерів розуміючи вагомість та необхідність роботи даного напрямку запрошує до співпраці та сприяє роботі з особовим складом. Водночас намагаюся вести як найтіснішу роботу з суспільством загалом. З благословення нашого єпископа Василя Івасюка (Коломийська єпархія УГКЦ і з парафіяльними громадами на теренах Коломийської єпархії, також ініціюючи співпрацю з патріотичними громадськими організаціями, організовуємо роботу з суспільством по лінії фронту (Слов'янськ, Краматорськ, Попасна…).

Технічний бік методу нашої роботи то наслідування роботи як капеланів УПА, так і священиків з підпілля. Я намагаюся кожну лекцію чи проповідь будувати у синтезі духовного і патріотичного напрямку, як практичне втілення у повсякденному житті двох заповідей любові Христа: «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!» (Це заповідь перша!) А друга (подібна до неї): «Люби свого ближнього, як самого себе!» (Мар. 12, 30-31).

Тож тези біблійні, науки церкви чи святих отців, це як формулювання любові до Бога. А тези ідеологів Українського націоналізму та національної ідеї — це як формулювання любові до ближнього, свого народу та нації. Що в поєднанні допомагає формуванню здорового духовного та морального внутрішнього стержня та світогляду. Формує у серці та свідомості духовні та національні цінності.

Це ніби практичне втілення у життя заповіту великого духовного батька Української нації митрополита Андрея Шептицького з побудови «Рідної Хати». Щоб робота була максимально ефективна, стараюся максимально її систематизувати, а щоб розмови та лекції не залишалися сухими та мало сприйнятними, використовуємо різні сучасні методи: наприклад, концерти для воїнів з ідеологічно- виховними перервами.

Чільне місце та особливу харизму посідають у нашій виховній роботі як з воїнством так і з суспільством загалом, мають відеозаписи духовного, патріотичного та героїчного характеру, фронтового документаліста й режисера Сергія Лисенка та фронтові фотовиставки «Обличчя війни», «Козацтво сьогодення», подруги Калини (Іванна Костюк) .

Для більш масштабнішого формування єдності Українського народу, започаткували проект «Духовний міст — сердець єднання»- телемости з воїнами та українцями як в Україні, так і за кордоном, а також різні майстер-класи з дітьми та юнацтвом, метою котрих є також формування Українського духу.

У напрямку духовної сфери: Щоб перевести воїнів зі стану «присутніх» на молитві у стан «учасників» молитви, мною на передових позиціях, під час боїв написані молитви котрі відображають проблеми та переживання нашого народу в боротьбі сьогодення. Участь у цих спільних молитвах сприяє природному формуванню духовних та національних цінностей. Із благословення єпископа я пропагую їх і на різні Українські спільноти. Одна з них «Вервиця Перемоги» переросла в окремий духовний проект, та об'єднує на даний момент багатьох українців з різних українських світових діаспор та України в однойменній молитовній спільноті «Вервиця Перемоги» .

Вагомі напрацювання інформаційного відділу: — Подруга Калина (Іванна Костюк) фронтовий журналіст та фотограф, та Сергій Лисенко, фронтовий режисер-документаліст, напрацювання котрих переоцінити важко (адже активно працюють від самого початку війни) дають можливість формувати не тільки архів нашої спільної роботи, але й фіксувати для історії та як приклад для наслідування героїчну боротьбу Українських воїнів різних підрозділів та батальйонів. Багато їхніх напрацювань вже діють автономно у інформаційному просторі, також таким чином працюючи на пропаганду Української ідеї.

Плануємо друкувати фронтову газету, котра після нашого виїзду з певного підрозділу передаватиметься із рук до рук, та ще довго нагадуватиме воїнам про конечну потребу любити Бога та Україну.

Розуміючи гостру потребу розвивати даний напрямок роботи якомога ширше, ми створили та зареєстрували громадську організацію «Фронтова Капеланія Шлях Єднання». Тож, розвиваючи структуру, намагаємося у співпраці з різними інформаційними ресурсами та патріотичними організаціями системно працювати і з різними прошарками Українського суспільства та воїнів різних підрозділів на бойових позиціях, інтенсивно сіяти зерно Любові, котрим є Слово Правди, тим самим активно сприяючи формуванню Українського суспільства у єдину монолітну Українську Родину.

Адже ми пам'ятаємо одне з гасел воїнів УПА:

- Спочатку листівка а потім гвинтівка!

Чи як писала Леся Українка:

- Слово, моя ти єдиная зброє…!

Звісно що такий формат роботи потребує певного фінансування, тому фінансова підтримка побратимів та посестер у серцях котрих живе Україна та торжествує Дух Свободи, є просто життєво необхідна.

Тільки формуючи міцну команду здобудемо повноцінну Перемогу. На моє глибоке переконання, кожен свідомий Українець сьогодні має обов'язок стати «апостолом Української Ідеї», проголошувати слово «Української Правди» тим самим сприяючи торжеству Божої Правди на Українській землі, наближаючи Велику Перемогу та постання величної УССД (Української Соборної Самостійної Держави) під покровом Пресвятої Богородиці…! Амінь.

СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ — СЛАВА УКРАЇНІ !!

-----------

Для фінансової підтримки у капеланському служінні

5168742224767883

Мединський Микола Вас.

Приватбанк