☝🏻Від опришківського руху, дружби з австрійським Цісарем до першої в історії окремої незалежної Республіки, що успішно протистояла Радянському Союзу.
ℹ️Космач зі своїми 32 присілками — найбільше за площею село Європи — 84 квадратних кілометрів. В 1992 р. в Космачі відбувся Перший міжнародний з'їзд писанкарів. А ще до цього часу молоді тут на весіллі їдуть верхи на конях. А також дружки, дружби та бояри теж — верхи. Цей звичай зараз живий лише у Космачі і Мишині. Що є унікальною автентичною традицією якої не має в інших.
🔸«Чиго Космач висиленький?
Бо Космач у ямі.
Бо у Космачи такі дівки,
єк намальовані."
Так люблять за весільним столом приспівувати місцеві, як вони називають ці співанки "поперешної" від сучасного слова навпростець. Наприклад космацькі гуцули кажуть "йди напопереки", що означає — іти навпростець.
Перша письмова згадка про Космач датується 1412 роком. Науковці стверджують, що село отримало назву від вигляду першого поселенця,який мав космате волосся. Народні легенди оповідають, що першим мешканцем Космача був чоловік, який називався Космачук.
Десь під кінець XIII ст. прибув у гори один чоловік із жінкою та сином. Згадана родина втекла зі Снятина, бо чоловік посварився з паном і заслужив велику кару. Щоб уникнути її, сім'я мала переховуватись у Карпатах, і вибрала місце, де збігалися три річки в одну. Таким чином тут, між горами, поселилися перші мешканці, які називались Іван, Анна та їх син Іванко. Саме цього першого жителя називали Іван Косматий. Чи він мав таке прізвище, а чи від того, що він мав велике кучеряве волосся — цього літописець не міг з'ясувати. Проте син першого мешканця звався Іван Космачук. Існує думка, що від цього і пішла назва Космач.
Другий поселенець утік з Молдавії (тепер Молдова), теж за якийсь вчинок. Мандруючи по горах, натрапив на першу оселю Косматого Івана. Цей молдованин назвав себе Діорді, жінку звали Єлена, дочку Ганна. Він поселився перший раз на горі, яку назвав "Сиглін", але скоро покинув своє помешкання, бо тут не було річки. Діорді з родиною поселивсяна гарному горбочку біля річки, та назвав цей горбок "Мончіль".
Якщо вірити легенді, виходить, Космач — наша приватна Австралія: там теж переважна більшість білого населення з бунтарів.
Ще в одній легенді говориться, що першими поселенцями Космача були молоді купці з Італії. Їздили вони до столиці Великої Руси в Київ через Карапати. Між стрімкими горами, серед землі смерекових лісів, збудували вони хатинку, в якій зупинялися на нічліги тому, що довкола не було ні міст, ні сіл. Одного разу двоє сміливців Джульєта і Нікос залишилися зимувати в горах. Наступного літа купці знову їхали до Києва і завітали на відпочинок до своїх краян і були здивовані, що вони вижили в таких суворих обставинах. До того ж у них народилися двійнята, які дістали поетичні назви Акра і Ґрегіт. В їх честь залишились назви гірських вершин. До молодого подружжя приєдналося ще кілька відважних і в карпатських горах появилося поселення, яке назвали Завоєли, тобто місце, яке люди відвоювали (завоювали) від природи для свого села.
Про це співають до цього часу в гуцульських співанках:
🔸«Ой підемо в Завоєли,
у тисовий замок
Та там вино мемо пити,
що застане ранок..."
Пізніше виник ряд присілків: Ставник — стоянка сусідів Косматого, Бані — тут варили сіль. Будинок де варили сіль називався "Бані". Тут жили люди які варили сіль і було їх десь тридцять хат. Плаюци — "Плай" місце де не було поселенців. Сюди космачани виганяли худобу на пасовища. Рушір — це шлях, по якому можна виїхати з села. А ще присілки: Запогариця, Діл, Мел, Буковець, Клявза, Ставник, Дощаний, Медвежий, Віпчинка, Облаз, Буди, Горішне, Поґір... — всього 32 присілки.
Може, саме в цих гіпотетично-італійських коріннях слід шукати розгадку так званому "гуцульському часу", котрий аж на три години відрізняється від київського — і обганяє навіть римський.
Не мало важливо, що серед космацької говірки і в цілому на Гуцульщині є багато дивних і водночас цікавих слів. Які дуже схожі на старі слова санскриту, а також слова зі староарамейської мови якою розмовляв Ісус Христос. Важливо зауважити, Ісус Христос не мав єврейського (раніше юдейського) походження як це люблять говорити псевдоісторики та релігійні пропагандисти, а мав Ісус арійську кров, що вже неодноразово доводилося дослідниками. Гуцули здебільшого кажуть "ХрЕстос", що співпадає з писанням Сюптуаґенти (в народі кажуть перша Біблія або Синайський кодекс). До прикладу гуцульські слова: "лельо" — означає "тато" у м'якій формі з повагою. У старших поколінь таке звернення можна було почути від дружини до свого чоловіка якщо він старший за неї і на Ви. Також у давнину на Гуцульщині жінки до чоловіків і чоловіки до жінок зверталися на "Ви". Далі слова "льоля" — означає сорочка, "паркан" — огорожа довкола подвір'я, "нєньо" — тато або дідо у залежності від контексту, "ґєґьо" — дідо або дядько (молодші покоління кажуть на дядька "вуйко"), "мя", "ня" — мене у залежності від контексту та побудови речення, "тя" — тебе, "ся" — себе, "остані" у давнину — залишив/залишився — сучасніше слово "лишив"/«лишивси", "їмусть" — непорочна Діва, що народила Боже дитя і це слово вживалося лише до матері Ісуса, та багато інших слів. Староарамейська мова у галілейському діалекті мала ідентичні слова. Ісус розмовляв саме на галілейському діалекті. Також цікавою є буква "Ї" в цілому в алфавіті нашої мови. Адже такої букви немає в інших алфавітах. Саме за цією буквою розмотується клубок, що дає підстави дослідникам і науковцям вважати руську мова (сучасна українська) старішою за санскрит, а можливо навіть першою мовою світу. Гуцульські діалекти — саме так, адже гуцульська говірка наскільки різноманітна, що місцеві жителі відрізняють по вимові хто з якого району, міста чи села. Тому гуцульські діалекти сміло можна вважати одними з ключових основ руської мови яка сьогодні звучить у повсякденному житті і ми її звемо українська мова.
Два космацькі цвинтарі, багато архівних матеріалів, дійсно стверджують, що Космач — одне з найдавніших поселень Гуцульщини. В 1994 році археологи та історики зі Львова під час розкопок в урочищі "Томчуччино", що наприсілку Медвежий, провели дослідження досі незнаного науці солевиробничого осередку трьохтисячної давності.
Під час розкопок у Космачі знайдено бронзові знаряддя, численні уламки горщиків, корчаг, а також розвали черені печі, відкрито залишки кам'яно-глиняних печей для солеваріння, велику кількість уламків посуду. Форма і орнаментація корчаг дуже близька до амфор культури Гавата Речь у Трансильванії.
Під кінець ХІV століття була побудована перша невелика церква, в селі вже проживало близько 150 родин, було вибрано сільську старшину для ведення порядку в селі та вирішення спорів між жителями села.
В 60 роки коли комуністичною владою було приказано знести хрести та каплички на церковне подвір'я, то ніхто не хотів цього робити. Роботи виконували найманці і здебільшого вночі, щоб ніхто не бачив. Так було забрано капличку в центрі села, а вранці прийшли люди оглядати спустошене місце і побачили, що щось чорніє в землі. Це був великий круглий чорний горщик з накривкою. Горщик забрав тодішній голова сільради Брустурняк Юрій (тепер уже покійний). Ледве відкрив горщика, разом з прибиральницею Варцаб'юк Н., бо він був засмолений живицею. Побачили вони там 30 аркушів пергаменту, списаного дрібним почерком. Мова була незнайома, а голова і прибиральниця були не дуже грамотні, тому вирішили покликати на допомогу Ірину Новицьку, яка мала закінчені два європейські університети і знала багато мов. Пізніше через багато років Ірина Новицька, розповіла про написане в листах пергаменту. Не все було зрозумілим з написаного, бо був він (пергамент) написаний болгарською мовою і не дуже чітким почерком. Але дочиталася, що розповідь іде про історію Космача. Датований був пергамент 1236-1249 роками.
В літопис кожного року писалася одна картка пергаменту. Досить докладно описував літописець про напад татар на Космач і про те, що гуцули повтікали від них в гори. Татари найбільше мордували жінок. Щоб захистити себе гуцули Космача відкрили на річці Велика (тепер Пістинька) клявзу і вода почала топити село. Татари опинилися в пастці, намагалися втікати в гори, але звідти гуцули кидалив них камінням. З Космача не вдалося втекти ні одному татарові. Всі були потоплені і побиті. Ще писав літописець, що знову настали непевні часи і він закопує своє писання в глиняному горщику на тому місці, де його знайшли. Тоді голова сільської ради спалив пергаменти і тим самим відірвав частину історії про село Космач.
В період феодальної роздрібленості територія Космача входила в склад Галицько-Волинського князівства. Народ терпів набіги від польських, угорських, литовських і татарських загарбників. В 1340 роки, коли перестало існувати Галицько-Волинське князівство, територію Космача загарбали волоські "господарі", а з 1387р., до 1772 р., ці землі знаходились під владою шляхетської Польщі. Проти тяжкого соціального і національного гніту населення Прикарпаття не раз піднімалося на боротьбу, так в 1490 р. в Галичині спалахнуло повстання під проводом селянина Мухи і ряд інших повстань. Після невдалих повстань становище селян ще більше погіршало, а після прийняття Унії в 1569 р. посилився ще й релігійний ґніт.
В середині XVII століття в Космач з своїм військом прийшов поміщик Яблонський. Мордував селян і люди мусіли платити панові величезні податки хутром, худобою, зерном і грішми. З того часу навіть у часи звільнення від панської окупації всі хто мали якесь відношення до родини поміщиків Яблонських мусіли виїжджати із села через неприйняття місцевими жителями які пам'ятали знущання над ними.
Село Космач заслужило велику славу на цілу Гуцульщину в часи опришківського руху. Видатний ватажок опришків Олекса Довбуш був тісно пов'язаний з Космачем і багато космачан брало безпосередню участь в опришківських загонах. Про ці події є цікавим документ знайдений в горішній Довбушівській церкві. Це сувій пергаментного паперу розміром на 150 сторінок. Писав пергаменти православний монах з Манявського монастиря Каменецький і датований 1750-1791 роками. Під час війни 1944-1945 р. священник Каменецький виїхав до Америки і де подів пергаментні записи ніхто незнає. Але космачани з вуст в вуста передають наступні дані про Олексу Довбуша та Довбушівську церкву: "Олекса народився в Печеніжині. До семи років не міг ходити, але врятувавши теля дістав сили ходити своїми ногами. Коли Олекса підріс і мав 15 років то пішов у найми до космацького коваля. Тут він навчився ремесла — ковальства, випасав худобу, будував хати, виконував всі господарські роботи. Згодом познайомився з дівчиною бідної вдовиці, Марічкою. Коли вже договорилися Олекса з Марічкою про одруження, то дали до церкви на "заповіди", це було 1735 року. Зеленої неділі було оголошено першу "заповідь" про те, що готується шлюб Олекси і Марічки. Та в цей день молодого нареченого Олексу зустріло лихо таки біля церкви. З міста Яблунова приїхав панський син з дванадцятьома гайдуками, щоб набрати робочих людей у маєтки свого батька. Панич був нежонатий, тому набирав молодих дівчат, для своєї забави. Молодий панич приглянув Марічку, яка була прекрасної вроди і файно вбрана. Коли Марічка почула гайдуків наказ, щоб її забрали, вона почала втікати в напрямі свого дому. Гайдук наздогнав її конем, зав'язав їй рота, щоб не кричала і привіз її перед панича. Олекса, який слідкував за цим усім, вихром налетів на панича, вдарив його барткою по голові, той звалився з коня і розпластався на дорозі. Панич лежав мертвий.
Гайдуки перелякалися, падали перед людьми на коліна і просили помилування. Люди сказали гайдукам забиратися геть з їх села. Перелякані гайдуки забрали бездиханне тіло панича і поїхали. А зараз линув сильний дощ, змив калюжу паничевої крові, якби її тут і небуло. Марічка лишилася біля своєї матері, пряли обоє і заробляли на прожиток. А Олекса Довбуш якийсь час укривався перед панською карою, а згодом пішов у опришки.
Не забував Олекса Довбуш Марічки ніколи. Але згодом її проти волі видали заміж за багатого космацького ґазду Штефана Дзвінчука. Та напередодні весілля Олекса Довбуш з своєю ватагою опришків перестрів біля річки Штефана Дзвінчука і повідомив якщо той торкнеться до його Марічки як до жінки, то він його вб'є. Олекса звелів весілля не скасовувати, а Штефан пообіцяв берегти Марічку щоб лишилася в Космачі. Бо у той час було так, що коли молода незаміжня дівчина з бідної родини то її могли видати заміж за наказом пана в інше село, або віддати на розвагу паничам. Ті хто чатував на славного опришка, дали Дзвінчуку багато грошей щоб він вбив Олексу. І це сталося 24 серпня 1745 року коли Штефан Дзвінчук смертельно поранив Олексу Довбуша в своїй хаті коли той прийшов до Марічки. Де знаходиться прах Довбуша ніхто не знає, а в пісні про Довбуша співають:
🔸«Ой ви хлопці, ви молодці
Візьміть мене на топірці.
Беріть мене на топори
Занесіть ня в сині гори..."
Хата де вбито Олексу Довбуша стоїть до цього часу. Хату до себе на подвір'я забрав місцевий дослідник Михайло Дідишин і створив там "Музей Довбуша".
Довбуш давав гроші на побудову місцевої Параскевської церкви в типово-гуцульському стилі. Будівництво церкви датується то 1753, то 1773, то 1780 рр., (була спалена в радянські роки).
Ім'я Олекса до цього часу дуже популярно серед місцевих чоловіків.
Шляхта сподівалася, що зі смертю Довбуша їй вдасться приборкати опришківський рух, але прорахувалися.
ℹ️ Космач належав до Польщі, а згодом до Австро-Угорщини. На мешканців Космача було накладено великі податки. Тоді місцеві гуцули вирішили піти до австрійської столиці до Відня аби просити цісаря Франца-Йосифа про зменшення податків. Дванадцять верховинців одяглося у Космацьку ношу і вирушило до Відня. Цісар прийняв їх досить тепло. Його цікавила космацька ноша і він запросив космацьких гостей привезти до Відня показ гуцульського весілля. Згодом таке весілля приїхало до Відня. Але перед тим, на майдані перед церквою Петра і Павла зібрався весь Космач, створили спеціальну комісію і стали вибирати найкращого парубка і найкращу дівку, яких згодом вибрали князем і княгинею на весілля. Можна сказати, що це і був перший в історії конкурс краси започаткований на наших землях. Молодят у Космачі й сьогодні називають князем та княгинею і ця традиція має відсилку до часів Великої Руси на наших землях. Князем тоді громада вибрала Дмитра, парубка з присілка Дощаний і Марію Варзарук за княгиню — дівку з присілка Завоєли. Космачани показали своє весілля в цісарській палаті. Франц-Йосиф та австрійські вельможі насолоджувалися космацькою музикою, танцями і піснями, зі смаком їли гуцульські страви. Голова Австрійської держави подарував молодому подружжю з Космача спеціальні медалі зі своїм портретом, та багато грошей, як придане. А молоді Дмитро і Марійка, стали чоловіком і жінкою, хоч цього і не хотів батько Марійки, бо вона була багачкою, а Дмитро бідним.
Австрійський цісар запросив космачан приїхати до Відня вдруге з полонинським хором. Гуцули його прохання виконали. Між цісарем і космачанами зав'язалася дружба, дуже рідкісна в історії. Космач майже звільнили від податків. На знак пошани до цісаря, в космацьких хатах поруч ікон ставили портрет цісаря і членів його родини. Кожна родина вважала великою честю мати в хаті портрет Франц-Йосифа. Ці портрети зберігаються ще й досі в хатах старожителів.
За часів панування австрійського уряду населення Космача займалося скотарством, землеробством, боднарством, столярством. Селяни з Космача повинні були відбувати військову службу в австрійській армії. Строк служби 6 років. Команди в армії, були тільки на німецькій мові, яка була незрозуміла для гуцулів. Часто, коли приходив наказ іти в армію, молоді хлопці втікали в Румунію. Бачачи, що населення ухиляється від служби в армії, австрійський уряд скоротив строк служби до 3-х років.
За часів австрійського панування майже все населення було неграмотним. Австрійський уряд відмовлявся відкривати школи. Делегації гуцулів з Космача їздили у Відень просити дозволу Цісаря про відкриття школи в селі. І знову маючи добру дружбу з Цісарем космачани отримали дозвіл і школа була відкрита в 1890 році. Школа знаходилася в приміщенні, спеціально збудованому, навпроти церкви. В школі навчалося 50-60 учнів, а населення було близько 3,5 тисяч. В школі було 4 класи.
В 1889 році в Космачі було організовано товариство "Просвіта". А вже через 9 років 1898 році товариством "Просвіта" на добровільні пожертвування селян та сільської інтелігенції було побудовано "Народний дім". В різний час в Народному домі при "Просвіті" працювали:
• 1898р.-організовано гуцульську спілку торгів.
• 1909р.-кредитову щадницю.
• 1910р.-товариство "Сільський господар".
В 1923 році в Космачі була відкрита читальня "Просвіти". В цьому році головою "Просвіти" було обрано Гаврищука Григорія, який виявився добрим організатором. Бібліотекарем читальні впродовж багатьох років був Василь Боб'як. В бібліотеці нараховувалось близько 3-х тисяч книг, всі українською мовою. Тут були твори таких письменників як: Шевченка, Франка, Лесі Українки, Федьковича, Шухевича, Хоткевича, Драгоманова, Павлика, Стефаника, Черемшини, Лопушанського, Шкрумеляка, Мосарика та ін.
Космачани масово вступали в члени товариства "Просвіта". Силами членів Просвіти 15 листопада 1924 року була поставлена п'єса Котеньовського "Верховинці". Це була перша вистава в селі після першої світової війни.
В 1925 році в Космач приїздить художник Олександр Новаківський зі своїми учнями на студії зі Львова. Космач так запав в душу Новаківському та його учням, що художник до кінця життя (а помер він 1935р.) кожного року відвідував Космач, а його учні (деякі) вважали Космач своєю другою домівкою.
В 1925 році за пропозицією О.Новаківського було підготовлено загальні збори в селі. На збори прийшло багато людей, особливо молоді. На зборах Новаківський виступив з діловою промовою підсиливши дух космачан до культурної праці в селі. На зборах було зібрано добровільні пожертвування для потреб "Просвіти". В знак своєї прихильності в 1930р. космачани символічно подарували Новаківському пам'ятний камінь. Дарчий напис "Олексі Новаківському. Гуцульщина" зробив його учень Михайло Мороз.
В січні1926 року було засновано товариство "Луг". Статут товариства підписали Григорій Гаврищук, Кирило Чупірчук, Василь Реведжук, Василь Боб'як, Андрій Пожоджук. Важливо згадати, Василь Реведжук згодом був секретарем сільської ради. Василя вбили комуністи через підозру у співпраці з УПА задушивши шкіряним ременем для штанів і тіло повісили на дереві біля його власного дому. Василь Реведжук по татовій родовій гілці був дідом сьогодні відомого журналіста з Космача Романа Реведжука. Після вбивства Василя його сім'я, дружина і семеро малих дітей залишилися сиротами.
Товариство Луг" збиралось в читальні "Просвіта". Керівником і організатором "Лугу" був Кирило Чупірчук. Членами "Лугу" були: Робкалюк Дмитро Петрович, Пожоджуки Андрій та Кирило, Юрій Мелиндючин, Реведжук Василь, Коб'юки Юрій, Василь, Дмитро. В неділю і свято члени "Лугу" після служби в церкві ішли на город коло "Читальні" і співали українські пісні. Потім ішли в "Читальню" і танцювали, починаючи обов'язково "Арканом". Космацький "Луг" приймав гостей з Києва "Козацький Луг" з концертом. Космачани їздили в Київ з концертною програмою в якій були українські пісні, танці та вистава космацького весілля.
Пізні члени товариства "ПРОСВІТА" у Космачі.
Стоять ( зліва на право)
1) Малиндюк Дмитро
2) Гаврищук Дмитро В.
3) Кобюк Юрій Д.
4) Семчук Кирило
5) Бобяк Василь
6) Пожоджук Василь В.
7) Кравчук Михайло
8) Рошканюк Василь
9) Кушнірчук Семен
10)Рошканюк Кирило
11)Пожоджук Дмитро І.
12)Кравчук Танасій М.
Сидять на лавці (зліва на право)
1)Гаврищук Настя (жінка Дмитра Гаврищука)
2)Гаврищук Григорій В.
3)Ребеджук Параска Іванівна
4)Гаврищук Ольга
5)Клапцуняк Олексій
6)Гаврищук Петро В.
7)Кіндяк Настуня В. (Курилиха Рипчучка)
8)Бойчук Василь (Томин)
9)Бойчук Явдокія Григорівна
Сидять на землі (зліва на право)
1)Чупірчук Кирило
2)Пожоджук Андрій григорович
3)Петрованчук Дмитро
4)Кіфяк Лукян
5)Дзвінчук Танасій
6)Пожоджук Кирило Григорович
ℹ️ Була колись і незвична сторінка у біографії села — зі столичним лиском.
В 1944 р. в Космачі, де стояло чимало сотень УПА, було проголошено "Космацьку незалежну Республіку" Яка успішно чинила спротив режиму Радянського Союзу. Проіснувало утворення недовго, але ще десятиліття по тому радянська влада продовжувала вважати Космач "бандерівським кублом". "Космацька республіка" була не такою вже й утопічною ідеєю: Космач заховався від всього світу на дні чаші з гір. Скрізь весна і вітер — тут штиль і зима. Якийсь час у селі переховувався Роман Шухевич.
У Космачі національно-визвольний рух виник на добре підготовленому грунті: діяльністю у 20-30 рр. XX ст. осередків с.Космач культурно-освітніх ("Просвіти", "Рідної Школи") і спортивно-воїнізованих товариств ("Лугу", "Каменярів"). Його яскраві сторінки пов'язані з неординарною подією: створенням у нинішньому заповіднику "Збановець" підпільного вишкільного табору ОУН, що був збудований космачанами під керівництвом майстра Дмитра Кравчука (Кіф'якового).
Згідно з наказом Р. Шухевича, у цьому таборі станичний "Солідний" організував у червні 1943 р. старшинську школу армії УПА "Чорні чорти", яка була першою на Прикарпатті. До неї із Українського легіону прибуло п'ять досвідчених воїнів: "Богун", "Меч", "Шабля", "Буревій" і "Чумак". Через кілька днів до них приєдналося понад десяток добровольців на чолі з ройовим "Скубою" (Дмитром Гахом). З них почалося формування чоти під командою "Богуна". Невдовзі сформовано курінь із трьох сотень : "Липея", "Козака" і "Скуби". У сотні "Скуби" вишкіл проходили і космачани: Григорій Бордюгів, Юрій Варцаб'юк (Меланчин), Семен Семенів, Степан Сіреджук та ін. Навчалося тут 300 бійців. Молодь вишколювали досвідчені вояки, зокрема, "Скуба" (Дмитро Гах з Хриплина, що коло Станіслава, який згодом став курінним УПА і героїчно загинув у бою 27 вересня 1945 р. в бою при обстрілі радянського військового аеродрому у Коломиї), на Воскресенецькій горі.
🔸 "Кинжал у серце...
Ллється кров,
Ти гордо падаєш додолу,
Ти всі страхи вже поборов,
І вже належатимеш Богу..."
Загони УПА, успішно чинили опір аж до весни 1945 року, змусили радянську владу констатувати повне безсилля. Зокрема номінальний (де-юре на момент контролю УПА території) секретар Косівського райкому партії Матвій Дерев'янко, звертаючись до обкому у лютому 1945-го, так охарактеризував ситуацію:
📎«Район вкрай потребує військову силу, для розгрому банд у селах прилеглих до Космачу, оскільки самотужки ми неспроможні там проводити боротьбу."
Підконтрольна територія складалася власне з Космача, а також Акрешор, Баня-Березова, Нижнього Березова, Текучої і Лючок. За іншими даними до "Космацької республіки" входили більшість сіл Яблунівського, Косівського, Жаб'євського та окремі села Кутського району. Також, ймовірно, територія охоплювала Яремчанський та Коршівський райони, де оперували курені "Різуна", "Скуби", "Орлика", "Нечети".
Загальна площа становила близько 0,5 тис. км². Місцевого населення налічувалося до 20 тис.
На момент утворення в Космачі розташовувалися 19 сотень повстанців. У різні періоди регулярна армія "Республіки" складала понад 1900 військових.
Не можна оминути того факту, що радянський режим робив спроби душити повстанський рух українців силамиТ.Мохнатчук-Наливайко корінного населення. З березня 1944 року з цією метою чекісти в міру захоплення сіл і міст Західної України силоміць створювали так звані винищувальні батальйони, які в народі прозвані "стрибками".
Відомі непоодинокі випадки, коли юнаків, які відмовлялися взяти зброю проти своїх, чекісти закатовували до смерті.
У Космачі такий загін сформовано взимку (лютому-березні) 1946 року. Він складався з 10-15 осіб. Серед "стрибків" були Михайло і Танасій Вінтоняки (Михалічеви), Василь Денисюк, Микола Дудюк, Григорій Калинин, Микита Недобійчук, Танасій Недобійчук (Настунеччин з Облаза), Палій Плиторак (Горбачуччин), Андрій Татарчук, Танасій Юр'як й ін.
Цей загін знаходився в хаті Василя Томиного. У ніч на 8 травня 1946 року на нього повстанці вчинили напад. Зі страху "стрибки" повтікали, залишивши повстанцям 19 гвинтівок, 2 кулемети і 1150 набоїв. Впійманого стрибка знищили. Ліквідаційну акцію на станицю стрибків провів повстанський відділ "Сурма".
Як згадує Гнат Вардзарук, деякі сільські стрибки співпрацювали з повстанцями. Серед них таким був Григорій Калинин, який після війни став працівником міліції.
Космацькі повстанці, про що згадують очевидці, були ідейно загартованими людьми-борцями, які свідомо воювали за волю і незалежність України. Це, здебільшого вчорашні члени осередків культурно-освітніх організацій "Просвіта". "Рідна Школа", "Каменярі", які діяли у Космачі в міжвоєнній добі. Для прикладу, стрілець УПА боївки "Бульби" Василь Кирилович Кіращук ("Тихий") був членом сільського осередку "Просвіти" з 1937 року Членами сільського осередку "Просвіти" до війни також були відомі повстанці села Василь Кривульчак ("Зуб"), Танасій Проданюк ("Солідний"). Вояк УПА Василь Петрович Плиторак ("Скорий") у 1934 роді був одним з ініціаторів заснування осередку "Рідної Школи" на присілку Ставник. Каменяр Микита Семчук став політвиховником повстанців Яблунівщини. Повстанець Гнат Чонтуляк був не тільки просвітянином, алей членом "ЛУГу" та "Каменярів" і т. д.
У боротьбі повстанці з числа космачан показували приклади відваги, героїзму, вірності клятві українському народові. Так, у січневому бою 1945 року з регулярними частинами Червоної Армії смертю хоробрих загинув Василь Сіреджук ("Коник"), ройовий сотні "Скуби".
Як зазначає Д. Пожоджук (голова сільської ради), прислужники радянської влади Марія Гаврищук та Дмитро Семчук з Завоєл, видали каральним органам зв'язкову УПА, патріотку краю Марію Попович. Коли у Станіславі (тепер Івано-Франківськ) радянський офіцер вишукував в'язнів для відправлення в табірне відділення № 19 "Берлаг", він зверхньо сказав: "Вивозимо вас бандерівці на білі медведі". Мужня космачанка зареготала і на весь голос йому відповіла: "А ми все одно збудуємо вільну Україну і на білих ведмедях".
Згодом за цей спротив радянська влада вивезла на Сибір у Колиму половину космачан. Багатьох закатували у таборах іншим заборонили повертатися на свою малу батьківщину. Терор тривав десятиліттями. У Космач та села, що входили до "республіки" завозили людей з інших регіонів для перемішування місцевого населення та ставили для контролю своїх сексотів. Патріарх Володимир УПЦ КП — це колишній космацький священик Василь Романюк якого понад 10 років мордували у радянських таборах. Багато космачан після війни роз'їхалося по світу — США, Канада, Венесуела, Бразилія, Велика Британія, Франція, Німеччина, Австралія.
Наостанок слід наголосити, що війна за Україну ще не закінчилася. Українці у власній державі програли інформаційну і економічну незалежність, бо засоби масової інформації і економіка майже повністю знаходяться в руках антиукраїнських сил. П'ята колона на українській землі поводиться нахабно, безкарно, цинічно глумиться над історичною пам'яттю українського народу. Такі сили, з числа колишніх комуністів та сексотів, на жаль, є й сьогодні в Космачі.
Самопожертва космачан та героїзм космацьких повстанців не були даремними, а їхня жертовність, відданість рідній землі нащадки пам'ятатимуть у віках. Повстанська збройна боротьба найкращих синів і дочок Космача є найяскравішою сторінкою не тільки в історії села, але й усієї Гуцульщини та України.
Сьогодні багато космачан у лавах Збройних Сил України героїчно боронять нашу Батьківщину і, на превеликий жаль, серед сотень тисяч загиблих українців є і космачани. Боротьба триває.
Інформація з відкритих джерел
