Останнім часом щось підозріло активізувалися різні державні й недержавні інституції навколо фемінітивів. І це свербіння з фемінітивами дуже насторожує. Можливо, нам просто хочуть підсунути якусь «свиню» і зроблять вигляд, що народ в екстазі.
Істина завжди конкретна. Тому науковий і об'єктивний підхід до будь-якої справи починається з окреслення чітких «червоних ліній» — меж застосування запропонованих новацій. Якщо ж фахове обговорення намагаються підмінити емоційними закликами і маніпуляціями — це означає, що за красивою обгорткою ховаються далеко не шляхетні речі.
Сформулюємо кілька тез для тих, хто справді вболіває за українську мову і матиме сміливість їх викласти на обговоренні чи на відповідному форумі.
1. Почнімо з того, що повага до жінок і їхня участь у перебудові світу — це зовсім не те саме, що псування мови непритаманними і недоречними формами. І вже тут помічаємо багато маніпуляцій. Якщо перше завдання цілком доречне і досяжне, то встановлення повної граматичної еквівалентності родів без уведення поняття загального роду — задача, яка не має розв'язку.
Нагадаємо, що подібне декретування мови відбувалося в 30-ті роки минулого століття, коли значну частину українських термінів було замінено на «ідеологічно правильні». І ця заміна відображала не природний розвиток мови, а волю купки «поважних» людей.
2. Традиційно стать людини пов'язують з іменем і прізвищем. Ув'язувати стать із професією — це насильство над мовною системою. Крім того, як правило, професія є результатом професійних якостей людини, а не її сексуально-гендерних чеснот.
За спостереженнями автора, переважна більшість жінок сприймає «фемінітивізацію» професій як приниження чи кепкування. А що прихильники цієї справи? Вони оперують об'єктивними статистичними даними чи емоціями купки радикально налаштованих осіб?
3. Тому варто почати з прізвищ. Зокрема з тих, які закінчуються на «-ишин». Для жінки має бути фемінітив на «-ишина». І це перевірка щирості намірів «фемінітивізаторів». Якщо почнуть із прізвищ – значить, справді хочуть покращити українську мову. Якщо цього «не помітять» – чекаймо біди.
4. Демократія передбачає позитивну дискримінацію найбільш потерпілих груп. І це зовсім не жінки, яких ми поважаємо і підтримуємо, а представники так званої «невизначеної» статі, яких чомусь ніхто не підтримує як слід. Є люди, які можуть свою стать змінювати, причому неодноразово. Явна вказівка на стать буде їх принижувати.
5. Є слова, які давно усталилися в своєму значенні, і відповідні фемінітиви розмиватимуть лексичну структуру мови: заступниця, пілотка, угорка, болгарка...
6. У сучасній українській мові фонема /к/ перед суфіксом, який починається на «и», переходить у /ч/: турок — турчин, сорока — Сорочинці, мамка — мамчина, рибка — рибчина, вовк — вовчиця, їжак — їжачиха... Це правило практично не має винятків. Оскільки слова на «-иня» відносно рідкісні, тому вирішальну роль тут відіграє не етимологія суфікса і навіть не палаталізація задньоязикових, а фонетична і фонологічна подібність відповідних сучасних морфем. Тому фемінітиви на «-киня» — «мисткиня», «членкиня», «політикиня», «історикиня» і подібні — покручі, які порушують граматичні норми і тому псують українську мову.
7. Проблему фемінітивів не можна розв'язати окремо від проблеми так званого загального роду (відрізняється від спільного так само, як логічне «або» відрізняється від логічного «і»), а також проблеми літературного прийому уособлення.
Детальніше про фемінітиви – у статті «Декілька зауваг щодо фемінітивів в українській мові», яка відображає позицію автора, погоджену і з очільницями жіночих рухів, і з Президією НАН України (https://independent.academia.edu/VakulenkoMaksym).
