Схоже, що так звана «г-концепція» (ненаукова тенденція передавати англійський і німецький звук [h] українською літерою «г») недвозначно наказує довго жити.
Як відомо, є три рівні інформації щодо грамотної передачі англійської та німецької фонеми /h/.
Популярний:
https://r2u.org.ua/forum/viewtopic.php?t=7945.
Науково-популярний:
https://maksymus.wordpress.com/2018/11/22/501330/?replytocom=23068#respond
Науковий:
Vakulenko, Maksym. 2019. "Calculation of Phonetic Distances between Speech Sounds." In: Journal of Quantitative Linguistics [WoS, Scopus. 2018 impact factor 0.921]. Published online: October 23, 2019. DOI: 10.1080/09296174.2019.1678709.
Vakulenko, Maksym O. 2019. "Ukrainian Consonant Phones in the IPA Context with Special Reference to /v/ and /gh/." In: Linguistica online 22: 36-61. Published online August 22, 2019. Available at: http://www.phil.muni.cz/linguistica/art/vakulenko/vak-001.pdf.
Вакуленко М. О. Науковий підхід до передачі англійських наукометричних термінів українською мовою. Бібліотека. Наука. Комунікація : актуальні тенденції у цифрову епоху : матеріали Міжнар. наук. конф. (8-10 жовтня 2019 р.) : у 2-х т. Київ, 2019. Т. 1. 466 с. С. 413-417. https://independent.academia.edu/VakulenkoMaksym
Vakulenko, Maksym. 2015. "Borrowings in Ukrainian: Etymological, Semantic, and Orthographic Issues." Slavia, Praha, sešit 1: 1-24.
Сили явно несумірні. З одної сторони – наукові результати на основі експериментальних фонетичних даних, які відповідають досягненням світової фонетики і підтверджені публікаціями в авторитетних виданнях, серед яких є журнал першого квартилю Скопусу. З другої – вільні фантазії про те, чого немає у фонетичному експерименті, та ще й на основі хибних (Андерсонівських ленісноорієнтованих) припущень, відкинутих іще пів століття тому. Така собі правописна маніловщина, яка спрямовує Україну на узбіччя мовознавчої науки та лінгвістичних технологій.
У державі, в якій наукові досягнення цінують і використовують належним чином, немає і не може бути місця подібним «г-концепціям». Тому що це прояв так званого «магічного» мислення, сліпої віри в непогрішимі «гавторитети», які транслюють абсолютну істину. Такі концепції чудово вкладаються в парадигму фундаменталістсько-релігійного, ідеологічно зумовленого світогляду, але суперечать науковому підходу і здоровому глузду.
Проте ми живемо в Україні, де мовознавчі процеси переважно (і, на жаль, традиційно) зазнають сильного впливу тоталітарної ідеології, нетерпимості до інакомислення і жорсткої адміністративної вертикалі. Тому в наших умовах і можуть існувати подібні ненаукові вірування. Не дивно, що на світовому тлі українське мовознавство впевнено пасе задніх. Більше про навколомовну міфотворчість тут: https://site.ua/maxvakul/16410-kazochka-dlya-infantiliv-h---h---to-rosiyske/.
І ось переконлива публікація Мирослави Лузіної стала тим каталізатором, який запустив невідворотний процес занепаду «г-концепції». Вона провела власні експериментальні дослідження, які підтвердили висновок про ненауковість відображення англійського звука [h] українською «г». Її публікацію підтримав і поширив Олексій Панич. Почалося активне обговорення у Фейсбуці на сторінці пана Олексія та в блогах "XMova" (https://xmova.wordpress.com/) та «Діаріуш, або тиск слова» (https://maksymus.wordpress.com/2018/11/22/501330/?replytocom=23068#respond), в ході якого остаточно проявилася безпорадність і недолугість «г-концепції».
Важливо, що бачать безперспективність «г-концепції» і головні її ідеологи та натхненники.
Запрошую переглянути спілкування автора цих рядків із користувачем drewndia у згаданих блогах.
Здогадалися, хто другий учасник діалогу?
До честі нашого опонента, він сприймає наукові аргументи. Попри його щирі намагання знайти хоч яку-небудь зачіпку для підтримки «г-концепції», він зрозумів, що ніяких серйозних наукових підстав для цього немає. Зокрема, він визнав, що проти неї свідчить не тільки метричний метод (який базується на класифікації Міжнародного фонетичного алфавіту), а й явище післяпридиху, яке «тягне за х».
Краще пізно, ніж ніколи. До того ж, за R. C. Lowell, "the foolish and the dead alone never change their opinions".
Останній бастіон «г-концепції» рішуче впав. А «король» голий-голісінький.
І це докорінно змінює ситуацію. Якщо раніше надміру довірлива і надто некритична «г-концепційна» паства ще якось могла втішатися тим, що десь є мудрий наставник, який відає абсолютну істину і захистить «г-концепцію», то тепер цього міфу теж немає. Тепер усі ці «Геґріди», «Гоґвартси», «Гіларі», «Гокінги» та іже з ними перейшли з розряду меншовартісних, «малоросійських» і «наївно-псевдопатріотичних» у розряд відверто токсичних. Бо їм немає ніякого виправдання. Навіть політичного. Навіть магічного. Від слова «зовсім».
Тож закликаємо й наших фахівців і нефахівців, хто ще цього не зробив, також побачити очевидне: англійський і німецький звук [h] фонетично значно ближчий до українського [x], ніж до [г]. І в цьому науковому факті немає і не може бути ніякої крамоли. Навпаки, крамола в тому, щоб відверто псувати милозвучну українську мову невиправданим «геканням», яке суперечить даним сучасної фонетики.
Щобільше, саме «г-концепція» живить ідеї меншовартості, вторинності, «молодшості», недорозвиненості української мови порівняно з російською.
Для цього є три причини.
1. Російська мова функціонально не обмежується г- чи «х-концепцією». Там існують Гамбург, Ганновер, Гиммлер, Гофман поруч із Хоффенхайм, Хайдеггер, Херцог і под. Купка українських «ідеологічно праведних» уперто збіднює арсенал запозичувальної тактики української мови, намагаючись подати «г-концепцію» як єдино «канонізований» вибір.
2. Цілком прогнозовано, що таке намагання «віддалитися» від загальномовних законів і загальновизнаних фонетичних фактів призводить до зниження рівня науковості українського правопису.
3. Сама «г-концепція» виникла в кінці XII століття і набула сили десь у XVI. Це означає, що її прихильники і натхненники заперечують можливість існування української мови до того. Виникає питання: якою мовою розмовляли на території України до кінця XII століття? Таким чином, «г-концепція» логічно підтримує російські міфи про те, що російська мова давніша за українську, а українська є лише її наріччям.
Щобільше, саме відмова від «г-концепції» дає можливість побудувати науково обґрунтовану систему українських фонем, яка має історично зумовлену перевагу перед російською в симетрії та повноті . В сучасній українській мові є повні пари двінких і глухих фонемних тріад: /г/ — /ж/ — /зj/ (транслітеровані відповідники /gh/ — /zh/ — /zj/): дорога – дорожний – на дорозі — і /х/ — /ш/ — /сj/ (транслітеровані відповідники /kh/ — /sh/ — /sj/): вухо – вушний – у вусі. Цим ми завдячуємо так званій спірантизації – історичному переходу проривного задньоязикового звука [g] у щілинний глотковий (фарингальний) [ʕ]. Це явище практично не реалізувалося в російській мові (можливо, через її пізніше формування), тому на сьогодні в ній немає ані фонемної повноти, ані симетрії: дорога – дорожный – на дороге, ухо – ушной – в ухе. Тут фонема /zj/ занепала, а проривна фонема /g/ змінюється в щілинну /zh/. Разом з тим, її глухий відповідник /к/ переходить в африкату /ч/: рука – ручной.
Така фонематична симетрія української мови є доброю основою для наукових і популярних публікацій на користь її давності і розвиненості. Але перед тим потрібно відкинути ненаукову «г-концепцію».
Отже, урочисто і з почестями транспортуємо «г-концепцію» в музей української історії мовних оман.
Пишемо: Хілларі Клінтон (а не *Гіларі Ґліндон), Стівен Хокінг (а не *Здівен Гоґінг), Шерлок Холмс (а не *Жерлоґ Голмз) і под. Пам'ятаймо, що наша мова солов'їна, а не гавкуча.
