Останнім часом у суспільстві активно обговорюють фемінітиви. Навколо цієї проблеми вже є чимало політики, маніпуляцій, емоцій, грантової шибуршні та інших ненаукових і навколомовних речей: https://oke.io/02MsdPIz. Щобільше, активізувалися й професійні тролі: https://oke.io/hv1c. Усе це свідчить, що ситуація серйозна. Тому варто насамперед спокійно розібратися, які є суто лінгвістичні підстави та застереження щодо вживання фемінітивів. У цьому можуть допомогти фахові публікації:

Вакуленко Максим. Декілька зауваг щодо фемінітивів в українській мові // Вісник НАН України. 2018. №1. С. 86-89. https://oke.io/hituW;

Архангельська А. Femina cognita. Українська жінка у слові й словнику. Київ: Вид. дім Дм. Бураго. 2019. 444 с.

Сюди ж можна додати видиво виступу спікера Інституту української мови НАН України, доктора філологічних наук, професора Катерини Городенської: https://oke.io/NMfjFe, 00:00 – 02:50.

Трохи та з гумором про стилістичні особливості та тонкощі семантики вживання фемінітивів ішлося в дописі «Фемінітивненьке…»: https://oke.io/hituW.

А зараз про це поговоримо серйозніше.

Спочатку пригляньмося до загальновідомих і поширених в українській мові фемінітивів: балерина, співачка, вчителька, стюардеса, лікарка. В усіх подібних словах відбувається акцентуація, підсилення семи «жінка»: ці заняття або ж – унаслідок історичних обставин – є характерними саме для жінок, або пов'язані з суто жіночими особливостями організму. Наприклад, співачка має переважно вищий голос, ніж чоловіки; балерина танцює жіночу партію балету, яка передбачає швидкість і грацію рухів, але не потребує значної фізичної сили рук.

Сюди ж можна зарахувати фемінітиви, які здавна вживають у спорті і які відображають розділення чоловіків і жінок на змаганнях: фігуристка, бігунка, футболістка, плавчиня, борчиня тощо.

А що ж відбувається, коли всі оці фемінітиви застосовують щодо професій чи занять, які не передбачають розділення за статтю? Це відразу привносить у таку форму всі асоціації, які вже склалися в мові. Отож виходить, що «директорка» — це не зовсім директор, а така жінка, яка тільки прикидається директором, але виступає в спеціальній «жіночій» категорії – очевидно, нижчій. Або ж така, що отримала цю посаду і виконує обов'язки суто по-жіночому, а не так, як написано в переліку службових обов'язків. Те саме стосується форм «прокурорка», «педіаторка», «метеорологиня», «археологиня» тощо.

З погляду теорії терміна такі небажані асоціації є ознакою того, що вжита словоформа невдала. Див. дет. у монографії «Українська термінологія: комплексний лінгвістичний аналіз» (https://oke.io/hituW).

У колі знайомих і друзів автора цих рядків є чимало жінок, які є професіоналами (не професіоналками) своєї справи і виконують її не тільки не гірше, а подеколи й краще від чоловіків. І жодна з них не прагне «фемінітизуватися». Щобільше, багато з них ображаються, коли їх прозивають фемінітивами.

Дивно, чому б це? Можливо, тому що вони реалізувалися як особистості і як професіонали? Можливо, тому що не відчувають потреби штучно й недоречно виділяти свій «гендер», який усього лише відображає біологічну стать? Можливо, тому що не відчувають себе ображеними й обійденими? Можливо, розуміють, що недоречні фемінітиви принижують? Можливо, тому що вони люблять українську мову?

Крім таких негайних негативних наслідків, невдалі фемінітиви – тобто ті, що вжиті щодо гендерно нейтральної професії чи заняття – мають іще й серйозні віддалені наслідки.

Значення слів змінюються з часом, і на цю зміну впливає слововжиток. Уявімо, що фемінітивна навала взяла гору, і слова «директорка», «прокурорка», «біологиня» набули такого ж поширення і такого ж «ожіночнювального» значення, як і давно усталені фемінітиви «авторка», «вчителька» тощо.

Тут варто згадати дослідження особливостей значення слова «авторка», проведене Maksymus"ом: https://oke.io/ErY0hBo. Авторка – це не просто людина, яка пише тексти. Це насамперед жінка. З усіма її переживаннями й особливостями стилю. Наприклад, жінку-автора так званих "жіночих романів" цілком логічно і доцільно називати авторкою.

Так само поетеса чи поетка – це не просто особа, яка віршує. Це жінка, яка пише про речі, які хвилюють насамперед жінку. По-жіночому яскраво, емоційно й виразно. Так, як чоловік не зможе написати. Отож Ліна Костенко для автора цих рядків – це поетеса.

Вчителька – це не просто людина, яка навчає. Це берегиня, порадниця, іноді навіть як близька родичка. Це людина, з якою існує тісний емоційний зв'язок на довгі роки. Яскравим прикладом такого значення є "Пісня про вчительку" Платона Майбороди на вірші Андрія Малишка.

Тепер можна сформулювати загальні рекомендації щодо вживання фемінітивів. Науковий підхід передбачає обмеження теорії чи механізму, тому почнімо з них. Головних обмежень аж два.

1. Не можна вживати фемінітиви, які суперечать українському словотвірному механізму – це насамперед слова на "-киня": *членкиня, *мисткиня, *політикиня, *математикиня тощо. Взагалі, слід уникати слів на "-иня", оскільки цей формант є в українській мові малопродуктивним.

2. Не можна вживати фемінітиви в контексті, де йдеться про професійні якості людини, а не про її особливості, пов'язані зі статтю. Тобто коли жінка фігурує як пані, особа, людина, яка займається якоюсь професійною діяльністю.

В інших випадках, якщо це стилістично виправдано, фемінітиви вживати можна. Наприклад, фемінітиви доцільні, якщо в розглядуваному контексті акцентуйовано саме стать жінки, а не її професійний статус чи кваліфікацію. У цих випадках фемінітиви є неповними синонімами до слів дівчинка, дівчина, подруга, дочка, сестра, мати, бабуся тощо.

Наприклад, можна сказати так.

Я познайомився з відпадною філологинею і хочу з нею зустрічатися. Дві співробітниці шахти №2 перемогли в жіночому шаховому турнірі. Стюардеса мило посміхнулася.

Але:

Ангела Меркаль – канцлер Німеччини. Софія Ковалевська – видатний математик.

Не забуваймо, що недоречне вживання фемінітивів межує з сексизмом, і надто активні можуть нарватися на правові наслідки своїх бездумних мовних експериментів.

Виходить якась сегрегація за гендерною ознакою: жінки – окремо, чоловіки і небінарні особи – окремо. У розвинених країнах ця "хвороба лівизни" вже минула, і там намагаються уникати будь-яких вказівок на стать чи гендер.

6079651e3722c.jpg

Ось уривок із типового договору одної відомої німецької компанії. Пункт 9.6. свідчить: "To the extent that only the masculine form is given for references to natural persons, such references relate to men and women equally". Іншими словами, вжиті форми чоловічого роду стосуються чоловіків і жінок рівною мірою. І ніяких фемінітивів не треба.

Феміністки й феміністкині (а надто бенефіціар/ки/ині/иці/ниці/чині/чиці/чихи/еси фонду імені Рози Люксембург) прагнуть, щоб уся ця гама значень зникла зі слів "авторка", "поетеса", "вчителька" та інших. Щоб слово "поетка" означало лише, що автор – жінка. І про це можна здогадатися тільки за фемінітивом, тому що її стиль не має нічого суто жіночого. Щоб "учителька", як і "прокурорка" з "директоркою", означало лише, що вас чи вашу дитину навчає представниця славного й мужнього жіночого гендеру. І ніяких там сантиментів.

Поширювачі фемінітивів подібні до мавпи з автоматом. Теж не усвідомлюють, що коять. Тільки стріляють не по людях, а по мові. І по правах людини.

Шановний читачу, чи хочете ви, щоб така девальвація значень і справді відбулася?

Авторові буде цікаво почути ваші думки і обговорити їх у фейсбуку.

Міркуйте, пишіть.


P. S. 08.02.2021

Учасник групи "Проти правопису – 2019" Radiy Radutny передає слова письменниці Марини Гримич:

"Вживаю чоловічий рід не тому, що не поважаю прав жінок (якраз я постійно борюся художнім словом і нехудожнім ділом проти патріархатних атавізмів), а тому, що знаю, що так історично склалося в слов'янських мовах, що в багатьох випадках чоловічий рід семантично відіграє роль "унісекс" і "гендерно нейтрального". Це унікальна особливість і української мови. Люблю її. Вибачайте хто не згоден. Вишколені лінгвісти зрозуміють мене."


P. P. S. 19.02.2021. Підсумки обговорення цього допису в групі "Українські перекладачі" (https://oke.io/qq0E).

Це було вдале обговорення, адже тут зібралася рекордна кількість активісткинь фемінітивного псування української мови. І при цьому їх таки значно менше, ніж поміркованих перекладачів.

З одного боку, всі ці радикалки нарешті побачили, що їхні фемінітивізаторські дії суперечать позиції академічного мовознавства.

З другого боку, всі інші побачили, що в цих добрих людей (людиць? людинь? людес?) немає жодного мовознавчо мотивованого аргументу, який міг би виправдати їхні дії. Від слова "зовсім". Навряд чи можна вважати науковими аргументами згадки зборів трудових колективів молодої радянської держави, яким не терпілося внести свій комуністичний внесок у розвиток передової, ідеологічно виваженої, справді більшовицької мови.

Усі тут побачили також, до якої тактики вони вдаються. Це тактика психологічного тиску, тактика приниження, тактика цькування. Очевидно, десь із кимось вона працює. Тому що дехто з "активісткинь" щиро дивувався (зверніть увагу на рід дієслова!), чому це не працює з автором допису.

Коли ж ставиш навідні запитання щодо семантики, морфології чи співвідношеннями між родами і гендерами, активістки раптово зникають у нетрях інтернету… Методичка ж бо про це не пише нічого.

Отже, фіксуємо. Пропагандистки фемінітивів не знають позиції академічного мовознавства з цього питання, не мають наукових аргументів своєї позиції, вдаються до відвертого цькування незгодних.

Але найбільше дивує інше. Фемінітиви являють собою синонімічне багатство української мови. І цим багатством, здавалося б, перекладачі повинні володіти. А цей допис саме про володіння стилем, який передбачає доречне користування синонімами. Хто не в курсі: слово "вчителька" щодо жінки – неповний синонім до "вчитель".

Максим Рильський писав: "Багатство синонімів – одна з питомих ознак багатства мови взагалі. Уміле користування синонімами, тобто вміння поставити саме те слово і саме на тому місці – невід'ємна прикмета доброго стилю…"

Як бачимо, частина перекладацього соціуму добрим стилем не переймається. Можливо, фемінітиви подіяли на них як опіум, перевівши "понти" у положення "ввімк", а мізки у положення "вимк", А можливо, саме тому ці люди так захопилися фемінітивами, що ніколи не володіли мистецтвом уживати синоніми доладно. Ці гіпотези ще потребують перевірки.

Тож коли людина офіційно називає себе виключно "перекладачкою" чи "менеджеркою", це характеристика професійних якостей цієї людини. Якостей, серед яких володіння словниковим запасом і особливо синонімами, розуміння відтінків значень, знання класичних творів і доробку провідних перекладачів просто немає.


P. P. S. 09.03.2021. Xmova про фемінітиви: https://oke.io/bDPPsjv.