Хто нас підтримує

Був у нас сьогодні семінар (звісно ж, в зумі, як зараз модно) і була на ньому присутня як українська, так і різна міжнародна публіка. Проміж іншим, було там питання: як у вас там справи взагалі в Україні? Чули, що у вас Путін збирає війська на кордоні, чи може він напасти?

Ну я чесно відповів, що росіяни на нас вже давно напали, що сьомий рік вже йде війна, що ми несемо дуже великі і болючі людські втрати, а ще є втрати територіальні — це Крим і Донбас і що потрібна міжнародна підтримка, як владна, так, до речі, і громадська, щоб Путіна якось зупинити.

На що мені зауважили, що чули, що там може Путін не один такий, що хтось розповідав про російську державну політику по підтримці якихось російськомовних регіонів або внутрішніх заколотів у країнах вздовж Росії.

Та ні, трохи не так — відповів я, ніяка це не підтримка, а повномасштабне російське вторгнення і ніхто, крім російських диверсантів у Придністров'ї, Грузії, Криму та Донбасі, росіян туди не запрошував. І що дійсно, Путін там не один такий, росіяни — це нові нацисти і треба змінювати їх спосіб мислення, і найкраще для України і усієї Європи буде це робити за допомогою найшвидших і найжорсткіших санкцій, конфіскації усіх російських банківських рахунків та власності на Заході, що їх росіяни використовують для міжнародного тероризму, повного нафтогазового ембарго, відключення РФ від системи SWIFT та будь-яких інших можливих засобів міжнародної ізоляції.

На це мені заперечили, що міжнародна ізоляція — це жорстоко і негуманно, і від такого в Росії може початися внутрішня нестабільність, громадянська війна і гуманітарна криза, а вони теж люди і ми не хочемо, щоб вони страждали.

Тут мені відібрало подих, і поки я намагався м'яко сформулювати, що взагалі-то громадянська війна в Росії — це саме те, що треба, що краще орки один одного трохи поб'ють — притомнішими стануть, що краще деяка нестабільність у Мордорі, ніж пошматована Україна і російські танки у Європі, вступила у розмову рідна українська ватка, що на жаль, теж була там присутня.

І почала віщати, що це все політика, що росіяни і українці — адіннарот, що у багатьох родичі в Росії і взагалі може ще Путін не нападе (тобто в черговий раз, вже відкрито, не нападе), що це не дуже ймовірно і може ще цього не станеться.

І отут я прозрів. На мене почали дивитися якось скоса, тому я зрозумів, що ні в яких нацистів вони не вірять, що зараз не час впадати в хейтспіч, волати про те, що ніякі ми не мишебраття, що ми взагалі різні народи, а хто проти — того ласкаво просимо «валіза, вокзал, Воронєж», що війна з росіянами взагалі-то триває не сім, а триста років і що наші втрати, включаючи Голодомор, значно більші. Це я дуже вчасно зупинився, щоб остаточно не втратити аудиторію і не здатися якимось відбитим націоналістом — дай Боже, щоб запам'ятали хоч те, що встиг сказати, може потім пригадають.

Потім ще були дискусії, говорили про Європу від Лісабону до Владивостоку, пригадали казкаря Фукуяму з його кінцем історії, ганьбили британців за Брекзіт, каталонців, ірландців та шотландців за сепаратизм і таке інше.

І зрозумів я, що попри сім років публікацій у дуже поважних виданнях, попри усі новини, ток-шоу та інші наполегливі пояснення на західних телеканалах про те, як росіяни втручаються у американські, британські, угорські, німецькі, французькі, грузинські, українські і багато які ще вибори, попри російські танки в Україні, Молдові та Грузії, західний виборець, який, на відміну від рідної вати, зараз, на жаль, наша найнадійніша проукраїнська політична підтримка, не дуже багато знає про те, хто такі росіяни, чому вони зараз перетворилися на нацистів і яка це загроза.

У кращому випадку західний громадянин вважає, що це Путін і його люди погані і їх можна повалити шляхом якихось не дуже жорстких санкцій або масових демонстрацій. Також я зрозумів, що американські і може ще польські виборці — набагато надійніша і активніша підтримка, ніж решта Європи, яка досі уражена вірусом соціалізму. Але, зрештою, навіть американці та поляки ще мислять термінами гуманності щодо орків (у цьому місці завжди дуже хочеться заволати — а чому не до українців?) та інколи просто воліють дивитися в інший бік, бо це поки не їх проблема. Що західні президенти та уряди набагато розумніші, поінформованіші та рішучіші, ніж їхній середній громадянин і вони можуть зайти далеко у стриманні росіян, але таки не набагато далі, ніж це дозволять їм їхні виборці. Що поки російський танк не під'їде до їхнього затишного будиночку, з нього не вилізе п'яний бурят, не виб'є двері та не почне згрібати в мішок усі цінні речі, поки їх знайомих та рідних не потягнуть на підвал, вони повною мірою не зрозуміють, яка екзистенційна загроза ці нові нацисти і взагалі гібридний нацизм як явище.

Я зрозумів, що в довгостроковій перспективі Брекзіт — це може й дуже погано (і тому британці можуть ще колись повернутися до Європи), але в короткостроковій перспективі це може бути дуже добре, бо дозволяє робити усі потрібні кроки задля ізоляції, боротьби з пандемією, посилення національної валюти та економіки і будь-що інше, що потрібно. Що не треба соромитися робити егоістичні речі, які корисні для власної країни, не треба боятися користуватися власними перевагами, і якщо вдається сховатися від деяких загроз за Ла-Маншем, то так і потрібно робити.

Що не усі каталонські, ірландські та шотландські націоналісти — це сепаратисти, такі, як народ бамбасу, і їхня історія може ще нагадувати не ОРДЛО, а Україну, що бореться за свободу від російської колонізації, і що вся ця історія, можливо, в них ще попереду — їм вирішувати, якою вона буде. Що Мадрид — такий само дурний, як і Київ (з поправкою, звісно, на те, що це таки Європа, дещо цивілізованіший), там ватка теж воліє носити маски на підборідді і не визнавати ніякої пандемії, що там є свої олігархи, свої Тіщенки і Велюри, і що він є таким самим великим і слабо контрольованим джерелом інфекції.

А найстрашніше було усвідомити те, що на сьомому році війни нічого з цього не хоче знати навіть наша рідна, українська ватка, вона завше воліє дивитися кудись в інший бік. Я завжди щиро дивуюсь, як їй взагалі це вдається, коли з одного боку — Придністров'я, з іншого — Донбас, зверху Росія, а знизу Крим. Це якийсь особливий талант не бачити російських танків, поки вони не під'їхали на відстань прямого пострілу.

Ось зараз я добре зрозумів усю цінність якісної проукраїнської аналітики, яструбів та бандерівців у фейсбуці, мови війни та партії війни, які в першу чергу вчать не здаватися. На жаль, усе тільки починається, і в першу чергу українця, а потім, через нашу єдину позицію, і західного виборця треба буде ще довго, терпляче і наполегливо переконувати в тому, що українські життя важливі, що росіяни — це нацисти, вони вже заподіяли багато лиха і треба їх зупинити, поки не пізно. Що від заміни Путіна на інше обличчя нічого не зміниться і росіянина треба переконати, подекуди найжорсткішими санкціями, у тому, що нацизм не працює.

І ще я вкотре зрозумів цінність проукраїнських ресурсів та проукраїнських текстів, української вікіпедії, українських авторів, які спілкуються українською і усе документують і пояснюють, додаючи власний аналіз і власну думку, щоб у будь-який момент будь-яку персону та будь-який епізод можна було загуглити і тицьнути пальцем — ось як воно було.

Це може дуже полегшити збір доказів для суду у Гаазі та дуже допомогти написати нові підручники з історії.

Поборемо!