Щодо чергового загострення війни з Росією, яка з перемінним успіхом точиться вже триста років — хотілося б висловити свою оригінальну думку, якої ніхто не питав. На мій погляд, війна — це завжди продовження економіки, тільки іншим шляхом. Тобто і економіка, і війна — це не про те, хто кого перестріляє і навіть не про те, хто кого передумає, а про те, хто кого перепрацює.
Яскравий приклад — це Америка, якій у 20-му сторіччі довелося розрулювати багато чого: спочатку разом з Британією били німців, потім японців, потім знов німців, потім як добили японців — тоді китайців і росіян у Кореї, а тоді вже добили СРСР у холодній війні.
Усе це вдалося зробити завдяки переведенню могутньої американської економіки на військові рейки. Наприклад, після того, як японці вщент розбили американський тихоокеанський флот у Перл-Гарборі, його було відремонтовано та відбудовано, з усіх потоплених американських кораблів було остаточно втрачено тільки чотири.
Подальшу історію військових, економічних та політичних перемог США ви знаєте. На мою думку, ключовою в усіх цих перемогах і в тих, що чекають Америку у 21-му сторіччі, була праця пересічного американця, його думка, його підтримка і його впевненість у своїх силах.
Тому багато читаю дуже розумних людей, виняткових соціологів, політологів та аналітиків, які вже у десяток різних способів вивчили, розібрали та розклали по полицях персону типового українця, його особливості та риси його характеру, які водночас допомагають йому вижити і зберегти свою національну ідентичність під час масованої російської колонізації та дозволяють так легко його обдурити своїм, рідним зрадникам та популістам, таким як старшина Ніс, Янукович або Зеленський. З огляду на те, як нещодавно обрали Вірастюка у 87-му окрузі, все більш ніж актуально. Щодо виборчої програми пана Василя, знайшов тільки одну з пауерліфтингу — жим лежачи, жим з-за голови та прес. Ну хоч щось.
Водночас пишаюся тим, як багато є у нас розумних людей, яскравих особистостей, в яких є багато чому повчитися. Звісно, намальований ними образ українця як хом'яка, який тягне усе, до чого дотягаються лапи, до своєї приватної фортеці, при цьому безжально знищуючи все на своєму шляху, дуже правдивий. І потяг відпочити, відгородившись триметровим парканом, любовно роздивляючись рівні грядки з помідорчиками та інші справи рук своїх, взагалі посідає панівне місце у душі кожного нормального українця. Я ж бо знаю — сам такий.
Саме з цієї любові до простих радощів життя, таких, як помідорчики, п'ятничні посиденьки та вечірній телевізор, складається комплекс меншовартості нашого улюбленого пересічного, який так люблять плекати канал Г+Г з одного боку та аналізувати провідні соціологи — з іншого. Але на жаль, більшість найкращих текстів саме на яскравому аналізі і закінчуються: «Якщо вони зараз чогось не зроблять, то триндець», «ДумайТЕ».
Мовляв, і так усе очевидно і не треба знов грати у «зраду — перемогу». А от я так не вважаю — я впевнений, що прості речі варто повторювати допоки усі не почують, поки до печінок усім не дійде, чому така дупа і що робити. Так, зрозуміло, що українці, які потерпають від комплексу меншовартості і підсвідомо важають себе невдахами, намагаються обирати таких як вони, «простих людей з народу», дешевих акторів, силачів та популістів. Але що робити, щоб знов не бути Капітаном Очевидністю, як підняти їхню самооцінку?
На мій упереджений погляд, треба робити те саме, що зробила Америка. Невдах треба переконувати не вибирати таких же, як вони самі, а вимагати більше прав і свобод для себе, треба наголошувати на їхньому суто шкурному інтересі. Навіть якщо для цього треба переконати можновладців спершу надати собі такі привілеї — нехай, це того варте.
Тобто — вільний ринок зброї, право на носіння неавтоматичної зброї, право на самозахист, легалізація проституції, порнографії, наркотиків, будь-яких свобод для сексуальних меншин та одностатевих шлюбів, повна лібералізація ринку для усіх видів азартних ігор, вільний ринок землі.
У кожному процесі потрібні союзники, однодумці. На кого ж можна спертися, як відрізнити свого від чужого, друга від ворога? На мій недосвідчений погляд — дуже просто. Той, хто каже — так, нам потрібні свободи, є такі перешкоди, буде важко, але ось так їх можна подолати — друг. Той, хто каже — «так, але...», «народ не готовий до цього», «у нас своя українська атмосфєра» — ворог.
Той, хто включає ці пункти і ще багато інших свобод у свою програму — друг, той, хто тактично оминає все це, або не має взагалі ніякої притомної програми, намагається догодити і вашим і нашим — ворог. Той, хто каже про співпрацю з західними союзниками, про свободи для жінок, сексуальних меншин, про свободу підприємництва — друг.
Той, хто каже про зовнішнє управління, Сороса, міжнародних олігархів, підтримує подальшу експлуатацію жінок, дурнуваті патріархальні традиції, расизм, сексизм, пригноблення сексуальних меншин, гомеопатію, антивакцинаторство — ворог. Ну і нарешті, той, хто говорить про свободи для бізнесу, про нові можливості заробити — друг, той, хто каже про зубожіння, нещасних пенсіонерів і пропонує знизити комуналку і запровадити нові дотації з бюджету — ворог.
Мало того, що у країні, де є такі свободи, миттєво пожвавляться інвестиції, але ж маючи такі права, наші невдахи відчують себе вже не такими невдахами, почнуть дивитися зверхньо на дешевих акторів, що силкуються вдати з себе політиків. Чим більш з них відчують смак свободи, як ті червоноармійці, що за Другої Світової побували у Європі і мали можливість порівняти, тим швидше буде йти процес люстрації, очищення виконавчої влади, очищення судової системи, подальшої лібералізації в надання прав і свобод. А втім — і перемога, як економічна, так і військова. Бо нагадую — це буде країна вільних, заможних, озброєних людей — хто буде сперечатися з такими?
То як, пані та панове з 87-го округу, спитаєте Василя Ярославовича, що саме він буде підтримувати у Раді?
Бережіть себе та своїх рідних, носіть маску, не голосуйте за популістів.
Поборемо!
