Сподіваюся, відмінність нормальної західної збройової компанії від китайсько-російської «збройової компанії курця» вже зрозуміла. Як зрозумілі і причини, чому серйозні західні зброярі так бажають закріпитися за кордоном. Це і кращий доступ до зростаючих ринків, який потрібний як повітря для розвитку та розширення бізнесу.

Це і заохочення до закупівель озброєння через спільні з покупцями програми виробництва зброї. І зрештою, це навіть політика в приймаючих країнах, яка пов'язує закупівлю зброї з передачею технологій. Звісно, із великою обережністю та збереженням промислової та державної таємниці, але західні приватні зброярі йдуть навіть на це — і нам треба звернути на це увагу як на можливість для співпраці та розвитку.

І от саме тут треба згадати Укроборонпром та його горезвісного попередника — Укрспецекспорт. Єдине, чим всесвітньо відомі ці два українських гіганти — це величезними хабарами та проваленими контрактами. Великі міжнародні контракти — іранський, іракський, в'єтнамський, перуанський та багато інших, що їх було ганебно завалено Укрспецекспортом та Укроборонпромом, ще й досі на слуху у військових експертів в усьому світі. Ще вісім-десять років тому американські військові, коли мова заходила про Україну, у першу чергу пригадували скандал із «Кольчугами» Кучми-Деркача, постачання яких Хусейну ледве вдалося зупинити в останній момент.

Кучма, Деркач, Сівкович та інші співробітники ФСБ багато зробили, щоб американська адміністрація та навіть прості американці дивилися на нас із підозрою довгі роки. Але добре що хоч так і до передачі техніки врешті не дійшло. Бо українські «Кольчуги» у руках солдат Хусейна, що стріляють по американських військових, зіпсували б наші відносини з Америкою на десятиріччя.

І дотепер українське виробництво зброї залишається в руках нащадків та спільників Деркачів та Сівковичей. Попри два Майдани та вісім років війни з росіянами, українська збройова промисловість залишається цілком радянською, і приватним підприємствам, що є лідерами у світі, у ньому просто немає місця.

Усе просто — внутрішні бюджети завчасно розподілені між «своїми» і приватним виробникам просто не дають державних оборонних замовлень. Щодо міжнародних ринків озброєнь, про стандартний укрспецекспортівський хабар у 30% від вартості контракту і досі ходять легенди. Він просто лякає міжнародних бізнесменів — навіть звичних до усього торговців зброєю.

Треба розуміти, що Міністерство надлишкового майна — це історія, що почалася далеко не зараз, і не у 2014 році, і не після першого Майдану, і навіть не у часи Януковича. Перші цікаві відомості датуються ще далекими 1995-1996 роками. Не думайте, що раніше посадові ідіоти були кращі або злодії були більш патріотичні.

Тут треба згадувати відомі прізвища, найбільших гігантів та потвор української оборонки. Лебедєв, Саламатін, Єжель, Іващенко, Єхануров, Мялиця, Богуслаєв, Науменко, Деркачі, Тимошенко та Гриценко — ключові фігури нашої збройової історії, які збували за кордон усе, що рухається, літає та стріляє, а потім бігали від Генпрокуратури через оборудки на ХАЗі, Антонова та заводі Малишева. Як бачимо, українська прокуратура не дуже швидко бігає — так нікого і не наздогнала. Певно, перевантажені чимось валізи в руках заважають.

Правильні речі про тотальну корупцію в Укрспецекспорті та Укроборонпромі почали казати не у 2014, а ще у 2010 — але обидва кубла настільки впливові, що вже не зважають на будь-які скандали. Нових розробок не потрібно, міністерство надлишкового майна повністю зосередилось на продажу старого заліза, що вже є в наявності.

Продавити будь-які нові великі контракти з 2005 по 2012 роки у КБ «Луч», заводі Малишева або ХАЗі — це було з області фантастики. Окрім Оплотів та БТР-4, взагалі згадати нічого не вдається. І це при тому, що наші збройники не сиділи на місці, вони пропонували нові розробки, на ХАЗі ще сподівалися на продовження іранського контракту, тайландські Оплоти рятували завод Малишева, а у Харкові були цікаві проекти, як-от серія БМП на уніфікованому шассі від 64-ки.

І це — тільки половина проблем української оборонки. Інша половина — наші бридкі сусіди. За приватними відомостями, на харківських заводах третина, а то й більше працівників до 2014 року були промосковськими ватниками. Це яскраво довели два послідовні теракти на заводі Малишева, що відбулися невдовзі після початку війни на Донбасі. В інших регіонах ситуація краща, і гарні новини у тому, що вона покращується кожного року — Крим та Донбас швидко показали, що росіяни нам не друзі.

Далі, навіть діти знають, як робляться справи в Укроборонпромі. Не можна сказати, що взагалі нічого неможливо було зробити — той же Балабуєв спромігся на контракт з іранцями у 95-му. Так, в Укрспецекспорті на ньому заробили усі хто только міг. Але той контракт, без перебільшення, врятував ХАЗ і багатьох його працівників, хоч і ненадовго. Будь-який контракт вимагав якихось нелюдських надзусиль в першу чергу тут, в Україні — це ненормально, так не має бути. І тим часом, Федосов у 19 році радісно пише Зеленському, що Харків не зробив з 14 року жодного нового танка для України.

Що ж, Федосов вже не з нами, Мялиця вже не з нами. Про мертвих, як кажуть, або добре, або нічого. Краще зосередимо нашу увагу на інших, живих і дуже активних кадрах.

Щоб приблизно оцінити об'єми — міністерство надлишкового майна України роками поставляло на експорт танки Т-55 у кількості від 20 до 80 штук за раз у десятки країн ще з 1995 року — Судан, М'янма, Конго, Уганда, Азербайджан і так далі. А ще є В'єтнам з його 1000 Т-55, які були модернізовані, але не харків'янами — і вони досі в строю. Звісно, справжній масштаб та свою найвідомішу назву Міністерство отримало за Анатолія Гриценка, який продав «надлишкового майна» аж на 3.2 млрд.грн. у тодішніх цінах, але і попередники він нього не відставали. Якщо вас цікавлять точні цифри — подивіться ось цю та ось цю публікації.

Об'єм міжнародного ринку для модернізації був величезним, деякі можливості є і досі. Але момент прогавили — основну частину модернізації виконали поляки, словаки, ізраїльтяни та інші. Власне харківський виробник цих танків досі ссе те, чим у нас президент грає на роялі.

Один тільки голова Укрспецекспорту Малєв заслуговує окремого розділу у цій книзі злодійства та зрадництва. Але основний зміст книги буде про інших «героїв» — Деркача-молодшого, Деркача-старшого, який був головою СБУ на той час та звісно ж Кучму. Хто такий Андрій Деркач і чому він під американськими санкціями як агент Кремля, сподіваюся, нагадувати не треба.

Але й червоні директори не відстають — у Запоріжжі Богуслаєв настільки втішається вседозволеністю, що не тільки торгує запчастинами з росіянами під час війни на Донбасі, а вже не знає, яким ще китайцям продати «Мотор Січ». А чого б не продати — десь в іншій області, далеко і від «Мотор Січі», і від цікавих очей розвивається приватний, цілком богуслаєвський заводик, що виробляє цікаву продукцію — і там усе йде добре. Ні, леді та джентльмени, не таку приватну збройову промисловість я мав на увазі. Цей заводик — збройна промисловість курця, не здорової людини.

Ще у ті давні роки, ще з 2002 одна з головних потвор — Деркач-молодший, привернула до себе увагу американських спецслужб через спробу продати «Кольчуги» в Ірак через Йорданію. Дивно, чому ж американці так не любили Кучму — його російські друзі усього лише хотіли збивати американські «Апачі» і звинуватити в усьому Україну. Його наступник Шмаров був теж перевірений кадр Кучми, тому і з його приходом нічого не змінилося. І зрештою, навіть у 2005, коли харків'яни представили готовий проект модернізації Т-64, реально справами української оборонки досі керували люди вусатого щура Деркача.

За часів Януковича справи передали іншим досвідченим щурам. Як завжди, не обійшлося і без російських саботажників. Тому не те що не було розпочато нові проекти, а й старі завалили. Відомі гучні провали іракського контракту по БТР-4 та іранського контракту по Ан-140 є закономірними. За відомостями, що їх майже відкрито надавали російські торговці зброєю, надавалися інструкції підтримувати російський експорт озброєнь, а український — саботувати. На ринку дешевих озброєнь росіянам конкуренція була не потрібна.

Багато військових експертів волають ще з 2015 року — ви ж начебто патріоти, у нас же ж начебто війна. Зробіть хоть щось, за експортні гроші та контракти на модернізацію можна оновити танковий парк ЗСУ, можна також модернізувати армійські Т-64. Серійна заводська броня у будь-якому разі набагато краща, ніж наші саморобні тачанки або броньовані Камази як у 2014. Але ні, у нас з 1996 року озброєннями займаються зрадники та ідіоти зі справками, дурні, зате лояльні.

У попередній статті було згадано розкрадання китайського та російського військових бюджетів. Так, начебто є чим тішитись. Але, на жаль, те саме прямо зараз відбувається на ХКБМ та «Зоря-Машпроекті», на «Антонові», ФЕДі та «Мотор Січі». І це тільки повільне згасання на місцях, звичний результат роботи регіональних щурів, червоних директорів, міцних господарників та адміністрацій державних оборонних підприємств. Треба ще пам'ятати про нових глобальних крадіїв на Банковій — попри війну на Донбасі, оборонне замовлення на 2020-2021 рік було просто зірвано, а гроші, що мали піти на нього, розіпхано по валізах Трухіними різного штибу.

Через це відповіді на питання, скільки одиниць бойової техніки — комплексів «Корсар» та «Стугна», танків «Оплот», ракет «Нептун» та «Вільха», САУ «Богдана»- було вироблено за 2020-2021, скільки літаків за цей період побудували на «Антонові», скільки і чого поставлено на озброєння, дуже невтішні. Мабуть, саме тому панове Гусєв та Зеленський воліють на них не відповідати.

Допоки міністерство надлишкового майна, Паша-Облігація, «справжні полковники» та червоний директор Богуслаєв, а з ними і нові крадії, не понесуть  покарання за свої минулі дії, на жаль, нічого суттєво не зміниться і надалі. А справедливе народне обурення «чому в Україні досі немає патронного заводу» передавайте, будь ласка, назад у народ із зустрічним питанням «хто саме голосував за Януковича і чому ви і далі голосуєте за подібних йому міцних господарників та балакучих популістів».

Треба нарешті зробити правильні висновки з війни на Донбасі і нормально озброїти наших військових. Треба дозволити їм ефективно вирішувати їхні задачі і подбати про збереження їхнього життя. Україні треба повністю переходити на приватний збройний сектор. Укроборонпром та Укрспецекспорт мають бути закриті, а більшість одіозних фігур, що були до них причетні, мають бути люстровані.

Попередню частину з серії читайте тут:

https://site.ua/maxim.melnik.13893/privatna-zbroya-castina-6-elektronna-viina-i7xjgpo