В епоху діджиталізації питання захисту персональних даних — інформації про громадянина, його здоров'я, фінансовий стан, особисті вподобання та захоплення — це питання ключове. Базове. Якщо хочете — фундамент, без якого все інше перетворюється на декорацію.
Давайте чесно: що таке капіталізм? Капіталізм — це насамперед повага до прав і приватної власності. Але власність нічого не варта, якщо у вас немає прав. Вона не виправдовує зусиль на її створення, якщо завтра будь-хто охочий зможе вивернути ваші кишені просто з цікавості.
Приватна власність вимагає приватності. Право на приватність — це одна з основ Західного світу. Священна корова, якщо завгодно. І в наш цифровий час це питання стоїть руба.
Людина, яка довіряє державі все — від розміру банківського вкладу до історії хвороби та маршрутів пересування — має бути на сто відсотків упевнена: ці дані захищені. Крапка. Інакше про яку довіру між громадянином і державою ми взагалі говоримо?
До речі, для любителів гасел про «євроінтеграцію»: ухвалення закону про захист персональних даних — це один із бенчмарків 23-го параграфа умов нашого вступу до ЄС. Це не моя забаганка, це квиток до цивілізованого клубу.
Рада зробила крок назустріч. Був розроблений законопроєкт №10242, який запроваджує відповідальність за незаконне отримання і — що важливо — розповсюдження інформації з закритих реєстрів.
Здавалося б, здорова думка?
Але ні. До другого читання здійнявся лемент. Нам розповідають, що це «заважає роботі журналістів-розслідувачів». Друзі, давайте не плутати грішне з праведним.
Журналіст-розслідувач, якщо він професіонал, завжди може послатися на свої припущення, думку або авторитет, зароблений роками. Читач вірить слову майстра, а не краденому скріну з бази даних.
А ось правоохоронець, який має доступ до реєстру, повинен чітко розуміти: за злив інформації буде в'язниця. Жорстко? Можливо. Але справедливо.
Нам потрібен баланс між свободою слова та правом на особисте життя. І шукати його потрібно через діалог.
Хочете приклад? Давайте зробимо публічною базу прикордонної служби. Щоб кожен бачив, хто, коли і куди виїхав. Усі «за»? Чи веде це до побудови здорового суспільства? Я особисто не впевнений.
Я твердо знаю одне: кожен громадянин має чітко розуміти, яка інформація про нього є публічною, а яка — під замком закону. І держава зобов'язана цей замок охороняти.
Повага починається із захисту прав сусіда. Ми маємо забезпечити цю приватність — і для себе, і для того, щоб стати частиною Європи за духом, а не просто за формальною буквою закону.
Пора визначатися, що ми будуємо: цивілізовану державу чи прохідний двір. Я — за державу.
Максим Бужанський, народний депутат, член комітету ВРУ з питань правоохоронної діяльності
