У Білорусі другий місяць поспіль тривають протести проти режиму Олександра Лукашенка. Протестуючі вимагають скасувати результати президентських виборів і призначити нові.
В Україні, хто спостерігає за масовими мітингами в Білорусі, найчастіше задають два питання: 1) Чи можлива радикалізація протесту? 2) Чи можливий аншлюс Білорусі Росією? Спробую відповісти на них.
1) Радикалізація протесту – це майже завжди спонтанний сплеск емоцій на кричущу несправедливість. Ескалація протесту у Білорусі можлива в будь-який момент. Каталізатором для радикалізації може стати день інавгурації Олександра Лукашенка, показові суди над опозиціонерами з нехтуванням норм права, неоправдане насильство.
Чи може білоруська влада у відповідь на радикалізацію застосувати армію? За роки правління Лукашенко жодного разу не застосовував армію для придушення протесту. Зараз він демонструє таку готовність, хоча це, швидше, залякування і демонстрація сили. Застосування армії неефективне в умовах відсутності повної інформаційної блокади та коли багатотисячні протести проходять одразу в багатьох містах. Армія може бути застосована в окремих випадках (наприклад, під час штурму протестувальниками державних установ), зате спроби придушити силами військових багатотисячні протести не увінчаються успіхом.
Водночас, варто відзначити, що радикалізація протесту навряд чи вигідна білоруській опозиції. В Україні полюбляють згадувати Революцію Гідності – мовляв, саме завдяки радикалізації Майдан переміг режим Віктора Януковича. По-перше, це не зовсім так. Режим Януковича похитнувся після того, як почала сипатися владна вертикаль, міністри почали втіками за кордон, а депутати один за одним виходити з Партії регіонів. По-друге, давайте не забувати досвід інших країн. У Вірменії прихильники Ніколи Пашиняна перемогли завдяки злагодженій блокаді об'єктів інфраструктури, а не конфронтації з силовиками.
Куди ефективнішим за радикалізацію протесту в Білорусі може стати блокування роботи державних підприємств. У Білорусі держава володіє 80% всіх активів. Це величезний ресурс. Коли він повністю припинить роботу, Лукашенко виявиться безсилим перед протестом білоруського народу.
2) Останнім часом можна почути чимало розмов про те, що зараз відбувається «тихий аншлюс» Білорусі РФ.
Росія, безумовно, посилює свій вплив на сусіда, чому, зокрема, сприяє переорієнтація Лукашенка, який сам прибіг в обійми Москви. У той же час, говорити про перспективи реального приєднання Білорусі до РФ точно зарано. Впровадження єдиної національної валюти і створення єдиної банківської системи, повна ліквідація державних кордонів, злиття збройних сил і спецслужб, адміністративна реформа, інтеграція білоруської економіки в російську, яка неминуче супроводжуватиметься масовою приватизацією російськими олігархами білоруських держпідприємств, — це далеко не повний перелік що має бути зроблено, аби аншлюс Білорусі відбувся.
У Білорусі знижуються проросійські настрої. Впродовж 2019 року у Білорусі кількість прихильників союзу з РФ зменшилася з 60% до 40%. Тому трохи наївно думати, що білоруси будуть мовчки спостерігати, як РФ поглинає їхню країну.
Навіть, якщо план «тихого аншлюсу» Білорусі запушений, на якомусь етапі він почне провалюватися через небажання білорусів ставати частиною Росії. Тоді Кремлю прийдеться силою анексувати територію, яка за площею і населенням приблизно в п'ять разів більша за Крим. Чи готовий Володимир Путін реалізовувати силовий сценарій приєднання Білорусі? Є великі сумніви, зважаючи на економічну ситуацію в РФ, яка значно гірша, ніж була шість років тому.
Куди ймовірнішим видається наступний сценарій розвитку подій. Якщо влада почне вислизати з-під рук Лукашенка, Путін не стане робити все можливе, щоб зберегти за ним президентське крісло. Натомість він допустить проведення в Білорусі виборів за участю лідерів опозиції, на яких спробує привести до влади лояльних до РФ політиків.
