У російському місті Сочі завтра розпочнеться перший в історії Економічний Форум Росія-Африка. І це ще один крок для посилення російської сили в Африканському регіоні, де ідеальний сценарій для Росії — повернути собі колишню роль Радянського Союзу.
Основна мета Росії в Африці — політичний вплив, досягнутий завдяки контролю над природними ресурсами та військовій підтримці.
Та ця амбітна мета має кілька складових:
- Економічний інтерес — для багатьох підприємств Росії виникають нові можливості співпраці в Африці, зокрема в сільськогосподарській, високотехнологічній, медичній, енергетичній та гірничо-видобувній сферах. Крім того, Росію цікавлять корисні копалини континенту: алюміній (Нігерія), платинова руда (Зімбабве), алмази (Ангола), уран (Намібія).
- Військовий інтерес — Росія прагне поширення свого військового впливу для зміцнення загального іміджу. За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру, Росія є провідним постачальником зброї в Африці (35%). За останні чотири роки було підписано близько 20 угод про військове співробітництво. Також РФ розглядає можливість побудувати військово-морську логістичну платформу в одному з портів Еритреї.
- Політичний інтерес — у 2000-х роках Путін мало проявляв інтересу до Африки. Але санкції, введені в 2014 році через анексію Криму та агресію на Донбасі, змусили Москву шукати нових геополітичних друзів та ділових можливостей. 54 країни Африки, які представляють майже третину голосів Генеральної Асамблеї ООН, є дуже корисним для Росії ресурсом для «протягування» вигідних рішень через міжнародні майданчики.
Та попри значні інтереси, в економічному плані Росія є карликом в Африці: торговий оборот становить 17 млрд. дол. в порівнянні з більш ніж 200 млрд. дол. Китаю; на реалізацію бізнес-проектів не виділяється достатньо фінансування, а інвестиційні зусилля регіоні — обмежені.
Тим не менш, за словами очільників країни, Росія готова до масштабних інвестицій на ринки Африки з урахуванням можливих ризиків та високої конкуренції.
Для реалізації Росія має свою багатокомпонентну стратегію.
Насамперед, в Росії — тонкий іміджевий підхід, країна не має негативного шлейфу сприйняття у зв'язку з тим, що вона не була метрополією Африки, утримується від «моралізаторських висловлювань» щодо політики прав людини, як то любить робити Захід.
Росія прагне посилити свою присутність на континенті, будуючи відносини з нинішніми очільниками та виховуючи нове покоління «лідерів» та «агентів», тобто створюючи свою «мережу агентури».
Не останню роль у російському впливі відіграє приватна військова компанія Вагнера під керівництвом Євгена Пригожина, яка діяла в ЦАР, Судані, Мадагаскарі, Лівії, Зімбабве, ПАР, Південному Судані, Чаді, Замбії, ДРК. Документи, які отримала редакція The Guardian, вказують, що Уганда, Екваторіальна Гвінея, Малі, Лівія та Ефіопія розглядалися як країни для подальшої можливої «співпраці».
Також цей компонент включає збір бази даних про африканців, які проживають у США та Європі та можуть бути використані для інформаційних цілей. Рупором для транслювання потрібних Росії ідей є засоби масової інформації (RT) та значна кількість підтримуваних РФ неурядових організацій.
Серед економічних інструментів, які Росія використовує в Африці, — списання боргу в обмін на двосторонні військові угоди або право на використання природних ресурсів; залучення компаній-гігантів (Газпром, Роснєфть, Лукойл, Русал, Росатом) для завоювання нових ринків збуту та продаж ядерних технологій, зокрема Нігерії, Судану, Ефіопії, Замбії. Типовий пакет, що пропонується країні, зацікавленій у ядерній енергетиці, включає щедрі кредити та довгострокові контракти на поставку.
Африка цікава Росії насамперед через темпи її зростання. Та Росія не єдина країна, для якої цей континент є ласим шматком.
Впливові гравці міжнародних відносин намагаються утримати Африку в орбіті свого впливу, адже це — континент, який до 2050 року матиме 25% населення у працездатному віці та найбільший запас рідкоземельних матеріалів (за межами Китаю).
Росія позиціонує себе як стратегічну альтернативу глобальній гегемонії Америки, економічній дипломатії Китаю та тривалому впливу колишніх колоніальних метрополій в Африці.
Проблема африканських демократій полягає в тому, що вони отримують незначну підтримку ззовні. Зменшена увага адміністрації Трампа до Африканського континенту створила нові можливості для Росії.
Так чи інакше, але прийдешній саміт — лише один із запропонованих кроків на шляху російської експансії та її боротьби за сфери економічного та політичного впливу на Африку.
