Привіт. Я – Маркіян Камиш і найближчим часом знайомитиму публіку site.ua з маленьким світом нелегального туризму в Чорнобильську Зону відчуження.

Я вважаю цю тему важливою і актуальною тому, що море, гори і красиві міста є скрізь, а шматок кинутої землі розмірами з Люксембург, на якому люди більше не живуть, є тільки у нас такий: з роззявленими пащами під'їздів і бланжами вибитих вікон, з амазонськими джунглями кинутих сіл і радістю відпочинку після довгих кілометрів нічними стежками і глухими хащами.

І це навіть не про Зону, і не про сталкерів, а про ті наші відмінні риси, які варто вихоплювати з варева життя і демонструвати світові. Хтось особливий колізеями і здоровенними храмами, хтось – химерними політичними режимами і здоровенними пустелями. Ми – Зоною. Вона – один з лакмусових папірців нашого культурного паспорту. Вона особлива.

Зоною я ходжу давно. Все це почалося сто років тому. Як? Тисяча сімсот шістдесят один день тому, п'ять років тому, шість тисяч шістсот сорок шість кілометрів Зони тому я стояв по вулиці Стрілецька 14 з пляшкою Mumm Cordon Rouge і декламував промови пафосу, які приписував Іоаннові Кантакузину.

Потім, скинув шузи Томмі Хілфігер і бігав босяка калюжами. Розмахував руками, стрибав бризками аби дістало до неї і говорив про барокові скорописи, поки ми йшли Райтарською. Байкував про Свидригайла Ольгердовича і його дикі норови, коли прогулювалися ЯрВалом. Вихваляв Ядвіґу Анжуйську – малолітню полководицю і вправну коханку, коли підійшли до Золотих Воріт.

Я придумував на ходу пісні про хоробрих райтарів і сперечався з перехожими про форму їхніх мушкетів, а вони мене не слухали. Потім – тричі вкусив її за вухо і розтріпачив зачіску.

Ми цілувалися якраз там, де п'ятдесят три роки тому відломився шматок ліпнини вагою у тринадцять кілограмів і ледь не прибив двоюрідного племінника голови міськвиконкому, який пробігав упоспіхах вулицею з газетою «Київська Правда» під пахвою. Якраз у тому місці, де сімдесят чотири роки тому розірвався снаряд у той момент, коли розвідка тринадцятої танкової дивізії Вермахту увійшла у бойовий контакт з укріпленнями Київського УР на мальовничій і несамовито холодній річці Ірпінь.

А потім – вона рішуче сказала: «Ні, не поїду». Я сказав: «Да пошла ты нахуй дорогая». І зашвиргонив пляшку Mumm Cordon Rouge під ноги Ярославу Мудрому – благовірному правителю Києва і всієї Русі.

Я вдягнув сорок шостого розміру лівий Томмі і такого самого – правий Хілфігер, рахував кроки в бік «Купідону» і розбивав їх на десятки-сотні, аби забути про «ні». Замовив пів літра горілки і випив її під борщик, і якраз коли підійшли добрі друзі – галас наріс громом: у славному місті Йоганесбург розпочався фінальний матч у рамках чемпіонату світу з футболу 2010-го року між збірними Нідерландів та Іспанії.

З динаміків рубали реви трибун, галасували вувузели з колонок широкої плазми, аж поки на сто шістнадцятій хвилині Андрес Іньєста не засадив потужний у правий нижній кут і ми не заволали плачем розпачу у повний зал боляків, які вже сто шістнадцять неймовірно напружених хвилин купалися у бурштинах львівського живого і люто тримали кулаки за Червону Фурію.

З горя ми заночували на автобусній зупинці у двох метрах від зеленів Парку Шевченка. Алеями таскалися штрихи в капюшонах і тягали за собою бити так, аби вони гучно волоклися доріжками остраху.

Я спав на металевій лавочці загорнувшись калачиком, як бомж Балтімор, якого пригощав сигаретами і гривнями, а він – розказував мені про службу снайпером на благо її величності Єлизавети ІІ, Божою милістю Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії та інших своїх царств і територій Королеви, Голови Співдружності і захисниці віри.

Я тоді спав без пам'яті і рівно через шістдесят днів, через шістдесят разів гарячого Сонця над всіма недопалками, розкиданими нами на дасі Метробуду і ріками вин, розлитими нами ж на дасі Київміськбуду, я пофарбував помаранчеві польські кросівки за тридцять баксів у непримітний, оливковий, колір балоном за двадцять вісім гривень і проліз під колючим дротом, вперше нелегально перетнувши кордон Чорнобильської Зони відчуження.