Окрім перших кадрових призначень, які відверто попахували креатурою Коломойського, команда Зе ще не мала аж таких «суспільних тестів», які могли б кардинально змінити громадську думку щодо нової влади.
Величезне представництво «Зе!» в новоствореній Раді — показник кризових елементів в політиці. Електорат повірив і захоплено спостерігає за політтехнологічною картинкою «українського батьки», але вся ця «малина» з ходу може обламатися об три моменти:
1. Багатостраждальне «мовне питання».
Ще до голосування в парламенті «мовний закон» називали «сируватим». Наспіх закинутий у відчалюючий парламент 8 скликання, проект розглядається в якості такого собі «стримувача» для Зеленського, оскільки команда Зе хотіла внести свої пропозиції щодо даного питання. В передвиборчій боротьбі Порошенку було вигідно прийняти закон саме у такій формі, щоб закріпити за собою роль такого собі куратора мовної повістки.
Всі так само розуміють, що прийняття подібного «сирого» проекту — це інструмент у політичній грі «на майбутнє». Та і загалом — над новою владою нависатиме острах з приводу неправильного зовнішнього трактування рішень в гуманітарній сфері. Це також ніяк не відміняє однозначності і негласного компромісу в соціумі щодо главенства української мови, як одного з ключових чинників розбудови державності. Тому будь-які різкі кроки щодо мови здатні провокувати паніку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЗЕЛЕНА «ВИШЕНЬКА» НА ВИБОРЧОМУ ТОРТІ.
Скажімо, якщо Конституційний суд визнає «мовний закон» неконституційним і реакція буде непродуманою — в бік президентського офісу посиплеться град невдоволення навіть серед прихильників «нової команди». Додайте сюди ще кілька необережних заяв Разумкова чи то Богдана про бодай якийсь там статус російської мови (навіть на регіональному рівні) — отримаєте феєрверк.
2. Не/Люстрація.
Вибіркова люстрація до представників Зе-команди (вітання уже згаданому Богдану) — ще один «тест» для нової влади. З нальотом передвиборчого популізму пропонувати розширену люстрацію для екс-чиновників періоду Порошенка — це не вирішення проблеми. Така ініціатива ліпше нагадує лікування онкології подорожником, а не комплексну боротьбу з хворобою.
В цьому випадку (за відповідного інтересу оточення президента) закон про люстрацію теж можуть визнати «неконституційним», що аж ніяк не вдовольняє суспільного запиту на бюрократичні обмеження в доступі до ресурсу влади для цілої когорти чиновників та народних обранців.
Атмосфера реваншу, яка активно педалюється вже зараз, тільки підсилиться і розгорнеться з новою силою, якщо не закріпити ясність стосовно цих двох законів нормальною інформаційною кампанією. Більше того, суспільство завжди пам'ятатиме про чіткі обіцянки в стилі «зуб даю„, що стосувалося і реформ, і корупції, і економічних змін.
3. Російсько-українські відносини.
Острахи великої частки виборців Зеленського пов'язувались з майбутнім форматом російсько-українських взаємин. Соціум збагнув істинну цінність «братерства» з північно-східним сусідом (більше 10 тисяч вбитими), що ставить величезні бар'єри у процесі перемовин. Не зайвим буде нагадати, що велика частка кампанії Зеленського пішла на розкрутку популярної тематики миру на Сході і звільнення наших полонених. Однак ставлення до подібних пунктів у соціуму дещо своєрідне: мир (але виграшний) і звільнення заручників (але безкомпромісне).
Тут простежується очевидна проблема: виграшного миру досягнути можна тільки військовим шляхом — через наступальну операцію, що саме по собі є фантастикою в даних умовах. Інший спосіб — домовлятися. Якщо у офісі Зеленського будуть готовими до цього (а там є й такі), значить українська сторона не буде йти на жорсткий принцип. Зі зрозумілих причин Путін не схоче поступатися в односторонньому порядку в тих питаннях, де він має козирі, тому чим готова вторгувати нова українська влада?
Варіантів може бути безліч:
а) офіційний статус російської мови для окупованих територій (що суперечить ст 10 КУ, а це значить — потрібні зміни до основного закону);
б) особливий тип адміністрації на Донбасі з компромісним для російської та української влади представництвом (скажімо, хтось із орбіти Медведчука);
в) розширена амністія для бойовиків (попри обіцянки Зеленського цього не робити);
г) зняття економічної блокади з АР Криму та т.зв. «ЛДНР» і т.д.
Тобіш яку б з цих трьох «ініціатив» ми не взяли б до уваги — всі вони легкозаймисті і суттєво підвищать рівень антирейтингу до нової команди. Кожен пункт передбачає «здачу» національних інтересів і бурхливу реакцію народу (аж до масових демонстрацій) — стихія, де команда Зе почуватиме себе як не у своїй тарілці. Соціум охопила зашкалююча жага справедливості, якої не вистачало роками (в тому числі і в питаннях міжнародної політики), тому будь-який прояв зради люди сприйматимуть конкретизовано.
Зеленський не випадково говорив, що планує йти в політику максимум на 5 років. Здійснивши інформаційно-виборчий переворот (революцію, якщо хочете) — він поки ще не проявив себе в умовах вуличної політики. Якщо він не слухатиме вулицю — вулиця не почує його.
Наламати дров у подібних умовах дуже просто, оскільки суспільство гостро реакціоністське — воно досить різко реагує на те, що йому не подобається. В таких умовах не буде електоральної гойдалки — противники залишаються противниками. Подібне свого часу проходив і «попередник» Зеленського — Петро Олексійович Порошенко (зі своїми 50+% рейтингу президента).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: НОВИЙ «СТАТУС-КВО» ВІД ЗЕЛЕНСЬКОГО.