«Боже, нам ЄДНІСТЬ подай!», — так закінчуються богослужіння у Православній Церкві України.
І ці слова не просто протокольне звернення до вірян згідно церковних канонів. Це те, до чого закликає дух української нації, яка розривалася на шматки на протязі декілька сторіч, завдяки нашим «доброзичливим» сусідам.
Цю ЄДНІСТЬ ми зараз дуже потребуємо, бо окрім відверто ворожих сил «братнього» народу, котрий наступає на нас зовні, всередині країни відбувається невідомий нам рух роз'єднання, який намагається повернути історію назад, аби було простіше знищити Україну як Державу.
Тому всім нам зараз потрібно дуже ретельно пильнувати, аби ніякі ворожі сили не призвели в країну реванш, який можливий лише в єдиному випадку – коли ми пересваримося та роз'єднаємося.
Тож, лише ЄДНІСТЬ нації може зберегти нашу державу і в невдовзі привести до перемоги над ворогом, який дуже тривалий час намагається роз'єднати українців та Україну.
Саме ця наша ЄДНІСТЬ є смислом слова СОБОРНІСТЬ, що вміщує в собі не лише ознаку об'єднання українських християнських Церков.
В першу чергу, СОБОРНІСТЬ – це непорушна єдність всіх українських земель, принаймні тих, які ми бачимо на сучасній мапі (хоча раніше територія нашої країни була дещо більшою). Окрім цього, СОБОРНІСТЬ – це соціальний принцип, який можна охарактеризувати відомим гаслом – «Один за всіх, та всі за одного».
Завтра ми будемо відзначати велику подію – 100-річчя з дня проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки.
Це велике державне свято ми називаємо День СОБОРНОСТІ.
Це дійсно велике свято, бо саме в день проголошення Акту злуки відбулася саме та Україна, в якій ми зараз живемо! В першу чергу – територіально! Бо зазіхання на нашу територію (тоді ще роз'єднану) з боку сусідніх держав було настільки потужним і відверто нахабним, що від всіх українських земель у нас би залишився хіба що шматок невідомої держави розміром не більше аніж Полтавська область.
Отже, перегорнувши сторінки історії на сто років назад, згадаємо, як все відбувалося.
Дуже коротко, майже тезово.
Для початку тут треба сказати, що ідея об'єднання українських земель виникла не раптово, і її втіленням займалися видатні українські гетьмани — Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко і Пилип Орлик. Але, не зважаючи на те, що на протязі декількох сторіч тоді ще подрібнена Україна підкорялася чотирьом різним державам (кожна частина – окремій), Акт злуки став можливим лише сто років тому – коли нахабність сусідніх країн досягла свого піку, а наша країна була вкрай виснажена війнами.
Тож, не зважаючи на деякі незручні політичні моменти, 22 січня 1919 року, о 12-00, відбулось проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки.
Це відбулось рівно через рік після підписання Четвертого Універсалу, в якому Українську Народну Республіку було визнано суверенною та незалежною державою.
І тут можна було б поставити крапку, але заважає деякий історичний «момент істини», на якому нам всім треба зупинитися, щоб більш ніколи не потрапити в московську пастку.
Я зараз не буду зупинятися на тому жахливому факті, в якому відображається перетворення незалежної Української Республіки на бездуховну сіру зону частини СРСР, а по суті – «Великої Росії». Бо це лише наслідок підступної московської брехні.
Тож, для того, щоб побачити безпосередньо зловонне джерело кремлівської кривди, треба перегорнути ще декілька сторінок історії, і опинитися у 17 сторіччі, а точніше, у 1654 році, коли «відбувалася» Переяславська Рада, на якій «трапилося» те, що у російсько-радянських підручниках зветься «Возз'єднанням України з Росією».
Адже, саме цим «возз'єднанням» Москва маніпулює Україною вже декілька сторіч! І «зачіпка» тут в тому, що Московія завжди позиціонувала себе як «єдина Росія». А відтак, і приєднана до неї Україна вважалася її невід'ємною територією. І не лише територією! Сюди додається і мова, і етнос, і навіть історія, яка тепер має бути спільною, тобто по суті такою, яку напише Росія!
Тож, за бажанням та міфами «братнього» народу — який би статус, державний лад чи рівень суверенності не був би в Україні, вона все одно завжди була і буде для нього частиною їхньої Росії, а не окремою країною!
Навіть зараз, після 28 років незалежності нашої держави, росіяни нашу країну вважають «окраїною» Тульскої губернії, яку «тимчасово захопили „фашисти-нацисти“, розмахуючи синьо-жовтим ганчір'ям і вигукуючи ворожі для них гасла на невідомій псковським жителям „телячий“ мові».
Тож, ані офіційні кордони, ані статус нашої Держави, ані міжнародне право, не порушать їхню мантру щодо «єдиного російсько-українського народу», який зараз «хочуть роз'єднати страшні бандерівці та жахливі націоналісти».
А відтак, війна із вічними «братами» в нас нескінченна, будь яка війна – починаючи інформаційною і закінчуючи ядерною…
І єдине, що може поставити крапку у цій божевільні, так це наша ЄДНІСТЬ, наша згуртованість навколо України і всього українського, навколо споконвічного духу української нації та нашої пам'яті – і все це можна поєднати в єдиному слові СОБОРНОСТЬ.
І це не безликі формальні вислови, це — істина, яку ми маємо знати і зберігати доки існує наша країна.
Тоді ніхто не зможе пред'явити нам свої права — ані на нашу територію, ані на нашу мову, ані на нашу історію або державність. Бо у такому випадку ні в якого «братнього» народу не буде зачіпки.
Бо у випадку дотримання і шанування нами СОБОРНОСТІ ми з нашим «братнім» народом стаємо геть різними, і причепитися їм вже не буде до чого…
А щодо Переяславської Ради, то це взагалі якийсь незрозумілий та жахливий жарт з боку «братів».
Існує принаймні три заперечення відносно того сумнозвісного «возз'єднання», яким росіяни, немов тим фіговим листочком, намагаються прикрити свій мерзотний сором.
Отже, перше. Немає жодного офіційного документу тих часів, який би підтверджував це нікому невідоме «возз'єднання». Лише свідчення московського посла, який потім виклав цю «подію» на папірці.
Друге. У московських «свідченнях» сказано про те, що це «возз'єднання» ініціював Богдан Хмельницький, який все своє життя, навпаки, намагався поєднати українські землі, об'єднавши схід і захід нашої країни, північ і південь. Тож, тут навіть і мови не могло бути про якесь незрозуміле «возз'єднання». До того ж, аби возз'єднатися (тобто, повторно об'єднатися), треба щоб перед цим колись було об'єднання! А такого в історії між «братніми» країнами ніколи не було! Тож це «возз'єднання» виглядає просто абсурдом.
І третє. Це споконвічно-російська брехливість Москви, цинізм та нахабність якої на протязі вже багатьох віків не витримує ніякої критики! Перевернувши історію не один десяток разів, і створивши собі імідж одержимих загарбників ІСТИНИ, московські діячі брехні довели цю свою кривду до такого жахливого ступеня, що будь-яка чергова інформація перетворювалася ними на звичайне зомбування, яке по своїй суті обмежує широкий загал у власному мисленні! Іноді навіть виникає підозра, що сумнозвісний Геббельс свій рівень брехні відшліфовував саме за кремлівськими лаштунками, наприклад – у вищій школі КДБ)
Отже, ми ще не раз будемо переписувати нашу історію, відкриваючи нові горизонти ПРАВДИ та ІСТИНИ…
І було б дуже добре, аби ми з вами були не тільки спостерігачами історичних подій, але і її учасниками, тобто – самі б писали нашу історію!
Якщо погоджуєтеся, тоді приходьте на Свято, яке відбуватиметься у кожному куточку Україні — від Львщини до Луганщини, в кожному місті, навіть поруч із лінією фронту.
Незмінними лишаються тільки дата і час! Як і сто років тому, 22 січня о 12-00!
(У Дніпрі зустрічаємося на СОБОРНІЙ площі! Саме біля пам'ятнику на честь Акту злуки!!)
Шануймося! Із Святом!
