У будь-якій цивілізованій країні світу існує Закон про мову, який затверджує державність, суверенітет, та відповідальність влади перед своїм народом.

У будь-якій цивілізованій країні, для того аби набути громадянство, потрібно скласти певний іспит із знання державної мови.
У будь-якій.., окрім України, яка «впевнено» та «незворотньо» рухається у бік цивілізованої Європи.
………
Ми знаємо з історії, що коли одна держава колонізувала іншу, то перше що вона робила, колонізувала мову захопленої держави, замінюючи її на свою.
Державні діячі країни-колонізатора дуже добре розуміли, що країна, як держава, знищиться лише тоді, коли в ній знищиться її державна мова. У часи колонізації у мешканців колонізованої країни не питали дозволу на знищення їхньої рідної мови — так само, як і не питали дозволу в українців радянські загарбники після революції 1917 року; лише методи в СРСР були більш підступнішими та брехливими.

Принизливі образи на адресу наших україномовних співвітчизників, постійні насмішки та зневага до них в спілкуванні, виключення української мови із обов'язкових шкільних предметів, стовідсоткове телебачення російською мовою та державна документація – це далеко не повний перелік радянської стратегії щодо захоплення нашої рідної мови, а зрештою і всієї України.
Тож, коли Україна набула незалежності, ми всі з полегшенням зітхнули – ну нарешті…!
Зітхнули, та розслабилися, спочиваючи на лаврах ще не здобутої свободи та слави.
А ворог тим часом не спочивав…

Ворог продовжував свою ганебну справу ще з більшою силою, бо був розлючений незалежністю «братнього» їм народу, який прагнув не тільки юридичної самостійності, але і духовно-культурної, що відбивається в мові, традиціях, національних коріннях, та величезному скарбі української спадщини.
Тому, на протязі чверті віку нашої незалежності загарбницька сусідня країна намагалася всіма можливими шляхами повернути під свій контроль нашу державу, використовуючи все ті ж ворожі для нас методи, які були за радянських часів.
Ми всі мали «насолоджуватися» російськомовним телебаченням, терпіти при владі засланих козачків із кремля, постійно йти на поступки ворожій країні – і в політичному напрямку, і в економічному, в соціально-культурному і духовному…
Терпіти мали до тих пір, доки «братній» народ не пішов на нас війною.

Але і після 2014 року з боку влади не багато чого змінилося…
Народ змінився, так! У людей з'явився патріотичний дух, а сила любові до своєї країни зросла до ступеню жертовності! А влада лише вигрівала собі насиджені місця, вичікуючи «слушного» моменту аж до самісіньких виборів.
І от, на передодні виборів, ми отримуємо Томос, а слідом за ним сподіваємося отримати і Закон про рідну мову.
Це той закон, який забороняв би різні маніпуляції довкола нашої волі та незалежності, нашої культури та духовності! Це той Закон, який би забороняв російським громадянам, працюючим депутатами в Українській ВР, промовляти з трибуни мовою окупантів з квакаючим московським акцентом. І це той самий Закон, який руйнував би всі «підстави» країни-окупанта захищати їхнє(!) російськомовне населення, проживаючого в Україні.
І так! — після прийняття цього Закону ніяка прокремлівська шавка з ОППОблоку не буде мати права та нагоди маніпулювати українцями, застосовуючи російську брехню!

Сьогодні депутати мають проголосувати за довгоочікуваний всіма українцями Закон про нашу рідну мову.
Очікуємо. Та перевіряємо їх на вошивість…
…….
Кремлівські покидьки ще заздалегідь почали поширювати «киселівську» брехню щодо заборони українцям спілкуватися російською мовою після прийняття цього Закону.
Так от! — це у російських найманців, які окупували Верховну Раду, не буде можливості з трибуни квакати на мові окупантів! У всіх інших право розмовляти на будь-якій мові світу не відбирається :)
Слава Україні!