Так, є і такі. Вони не вважають себе противниками Майдану, але ніколи його не підтримували, бо так і не зрозуміли, навіщо він був потрібен українцям і яку, врешті, приніс всім нам користь.
А тут не потрібно щось особливе розуміти, просто один раз сходити на екскурсію в минуле, починаючи із 1991 року, коли майбутній перший «незалежний гетьман» вів перемовини у Біловезькій пущі.
Адже нам відомі лише офіційні пункти цієї епохальної угоди. Що було «за лаштунками», і які насправді вимоги поставила Україні «вєлікая» Росія, це досі покрито мороком.
Хоча, здогадатися тут, звісно, не складно…
Бо потім нам із вежі «дружнього» кремля постійно диктували – скільки російських шкіл має бути в Україні та який відсоток російськомовної літератури повинен бути присутній на українському книжковому ринку, якою величини має бути російський сегмент інформ.простіру та телебачення.
Росія пхала свого шмаркливого носа в українську економіку та політику, енергоресурси та бізнес, у творчість та науку. Навіть вказувала нам, яка саме зброя має бути у збройних силах нашої держави, і яка має бути її кількість!
Звісно, це робилося Росією не без сприятливих для неї умов, які влаштовувалися в нашій державі за допомогою української влади, керованою олігархатом.
Один лише Яник зі своєю бандою чого вартий! Перебуваючи на побігеньках у кремлівського вождя, він просував «руський мир» де тільки можна! Звісно, в першу чергу на своїй Донецькій вотчині, під боком у майбутнього свого пристанища…
Не гребували нічим! Багаторічна російська пропаганда, особливо в Криму і на Донбасі, була чимось звичайним та буденним! Бо того вимагали кремлівські вожді!
Із року в рік, більше двох десятиріч ці регіони годувались кремлівським інформ-лайном, на яке українська влада заплющувала очі, точніше – стуляла свої пельки і не гавкала, бо жадібність та жага до влади переважували навіть елементарне почуття самозбереження…
Результат – сім років кривавої війни та втрата підконтрольних Україні територій.
Сьогодні, до речі, виконується рівно сім років відтоді, як Росія напала на Україну.
Так що ж нам дав наш Майдан? «Всього лише» ДЕРЖАВНІСТЬ.
Ту державність, яка була розтрачена на протязі десятиріч недолугими нікчемами, що звалися «українською владою». Ту державність, яка не дозволяє, по своїй суті, нав'язувати собі підступну волю із боку «братнього» сусіда.
Це дійсно варто і пролитої крові, і болі, і люті – яку ми маємо направити не один до одного (бо ми ж українці!), а до найлютіших наших ворогів – і зовнішніх, і внутрішніх…
І наостанок пару слів до найупоротіших із тих, хто «так нічєво і нє понял». До тих, хто, повторюючи кремлівську мантру на кшталт «Україна лягла під Америку, виконуючи її вимоги», нагадують якихось «шарікових», вимуштруваних у партії ОПЗЖ.
Не смішіть, будь ласка, своїм тупизмом! Якби Україна прислуховувалась до порад американських політиків хоча б відсотків на 30, то ми б зараз жили в квітучій країні!
І ви ж всі бачите, що їхні поради не стосуються а ні нашої мови, ані української зброї, ані віри, ані будь-якої чужинської для нас ідеології. Одним словом, на відміну від Росії з її «миром», Америка ніколи не посягала на наші території і на українську державність.
Тож, пора дорослішати! Адже нам скоро буде 30 років, до яких не дожили Найкращі…
Вічна їм пам'ять! Слава Небесній сотні!
