З кожним днем збільшується число тих українців, які не зважаючи на солодкі речі «нашого» Гаранта про казковий Руський «мир», все ж таки починають розплющувати очі та бачити весь жах принизливої капітуляції. А відтак, збільшується кількість протестів проти ганебних поступок ворогу, які у всьому цивілізованому світі сприймаються, як державна зрада.
Тож «українська» влада, усвідомивши, що всі її спроби приборкати справедливий гнів суспільства не дають суттєвих результатів, вирішила впоратися із «проблемою» за допомогою своїх намісників у регіонах.

Бо так легше і простіше. Та й при цьому нічого робити не потрібно – центральна влада продовжуватиме пиляти Україну, а всю чорну роботу робитимуть іі темні підлеглі, тобто – місцеві царьки, які по суті є напівкримінальними елементами «найвищого ґатунку», щось на кшталт коронованих «лицарів» злочинного світу.
А якщо до їхнього «табору» потрапляє ще й намісник Президента (в особі голови ОДА), то вони відразу наділяються такою необмеженою владою, яка «дозволяє» чинити свавілля демонстративно, підступно, та ще й показово, типа – дивіться, бидло, що буде з кожним, хто насмілиться мріяти про незалежність, закони, право, або (не дай Бог) свободу нації!
А відтак, будь-які невдоволення українського народу проти зрадницьких дій «нашої» влади, мають бути задушені локально, кожен у своєму регіоні, які вона намагається перетворити на слухняні «мертві зони» капітуляції, повністю готові для інтеграції у сумнозвісні ОРДЛО.

Але, не зважаючи на те, що центральне керівництво України надало накази по всіх регіонах провести «роз'яснювальну роботу» відносно примусової підтримки «політики партії», більшість із місцевих голів все ж таки офіційно висловилися щодо неприпустимості здачі позицій на фронті, амністії бойовикам, проведення виборів на непідконтрольній території та інших елементів цієї капітулянтської «формули».
Дуже прикро, але серед них немає Дніпра – саме того форпосту, який у 2014 році зупинив ворожу навалу. Бо якраз саме у Дніпрі максимально сконцентровано антидержавне напівкримінальне «братство», яке, за допомогою керівників області, намагається утворити фактично легальну місцеву республіку на кшталт одних із східних ДР, перетворюючи регіон на безправну та мовчазну «мертву зону».

Тож на звершення декілька слів саме про місто Дніпро, де зараз йде справжня війна за справедливість та елементарну людську гідність. Про дотримання законів навіть не йдеться, бо законами на свій розсуд мають право користуватися лише місцева само-обрана «еліта».
Отже, після Мітингу-протесту проти зрадницької капітуляції, місцевий барон, а за сумісництвом ще й «смотрящий» Дніпропетровської області — Святослав Олійник, разом і головою ОДА Олександром Бондаренко, вирішили вчинити справжній терор активістам та громадським організаціям, які приймали участь у Акції.
Спочатку вони, вимкнувши рубильник електропостачання, залишили будівлю дніпровського суспільного Медіа-центру без світла та електрики. Всі спроби активістів вирішити «проблему» не давали жодного результату, бо силові структури та правоохоронні органи у Дніпрі давно вже не на боці справедливості.

Не зважаючи на тритижневе знеструмлення, активісти Руху Опору Капітуляції все ж таки влаштували свій штаб у будівлі Медіапростору. Перелякавшись зовнішніх вивісок із символікою Руху Опроу Капітуляції, керівництво області (формальне разом із «смотрящим») наказало активістам терміново звільни будівлю, надавши на виселення лише одну годину.
Тут треба пояснити, що ці активісти – не просто «хлопчики з вулиці», а представники громадських організацій та комунальних підприємств, які офіційно орендують приміщення цієї будівлі.

Оскільки ніхто із активістів та працівників Медіа-центру не збирався виконувати злочинних наказів щодо звільнення приміщення, дуже «сміливі» працівники облради вирішили знищити всю символіку Руху Опору Капітуляції, яка була на стінах будівлі. А тому прибули «бригадою» на місце свого власного злочину, в якому приймали участь зокрема й високопоставлені чиновники облради.
«Герої» з облради навіть не соромилися нападати на дівчат, які фільмували цю ганьбу на телефони, бо дуже добре розуміли, що не зважаючи на те, що їхні дії поза законом, вони не будуть покарані. Адже у них дуже надійний «дах» в особі місцевого барона, який разом із намісником Президента тримають область в особистій власності.
Гадаю, тут не треба розповідати про те, що виклики поліції нічим не завершилися, окрім складання двох папірців, які наші силовики скоріш за все використають за відомим їм призначенням…

Не знаю, навіть, чим закінчити. Тим, що «наш» Президент виявився слабким перед баронами – починаючи із кремлівського і закінчуючи місцевими? Чи тим, що, не зважаючи на все те свавілля, не можна опускати руки? А може тим, що з кожним днем українське суспільство міцніє та набуває мужності і досвіду – саме того досвіду, якого нам дуже не вистачало ще пів року тому…

А відтак, залишається живою надія на те, що ми врешті досягнемо ПЕРЕМОГИ – причому, не тільки зовнішньої.