Поточна пандемія коронавірусної хвороби зненацька актуалізувала роками ігнороване питання китайсько-української транскрипції. Надто, вона збіглася в часі зі спробами реформи і «контрреформації» в китаїстсько-перекладацькому середовищі. За рік в Україні постало аж дві конкуруючі системи передачі китайської. Тож відповідь на насушне журналістське питання «Вухань чи Ухань?» перестала бути очевидною навіть для спеціалістів.

Напевно, процеси, про які піде мова у цьому дописі, розпочалися приблизно два роки тому, коли з'явилося перше українське сходознавче видавництво — «Сафран».

Як зазначала в інтерв'ю «Якабу» засновниця видавництва Світлана Призинчук, за часів Радянського Союзу в українських вишах не було сходознавчих кафедр, а тому традиція українського перекладу з китайської формувалася сходознавцями, підготовленими в Петербурзі, Москві і Владивостоку. Ця традиція була кістка від кості й кров од крові російська: українські китаїсти десятиліттями використовували транскрипцію Палладія без будь-якої формально затвердженої адаптації, просто транслітеруючи російську абетку українською. Лише в 2009 році мовознавиця і перекладачка Надія Кірносова формалізувала наявну практику у публікації «Засади транскрибування китайської лексики українською мовою» і принагідно супроводила її чи не першою рефлексією щодо невідповідності російських рішень 19 століття сучасній українській орфографії та фонетиці.

Кірносова Н. А. Засади транскрибування китайської лексики українською мовою // Сходознавство. — Київ, 2009. — Вип. 45-46. — С. 38-57.

Правописний семінар імені Олекси Горбача в Українському католицькому університеті, 19 грудня 2018 року.

Ті зауваження не отримували розвитку аж до 2018 року, допоки не постало згадане видавництво, котре дозволило обкатати наробок нової самостійної української системи. Нарис проекту був представлений кандидатками філологічних наук Наталією Цісар і Надією Кірносовою на Правописному семінарі імені Олекси Горбача у Українському католицькому університеті 19 грудня 2018 року. Згодом були опубліковані засади у доповідних тезах «Вихідні положення транскрипції з китайської мови на українську».

Правописний семінар імені Олекси Горбача в Українському католицькому університеті, 19 грудня 2018 року.

Кірносова Н. А., Цісар Н. З. Вихідні положення транскрипції з китайської мови на українську // Питання сходознавства в Україні : тези доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю 28 березня 2019 р / Ю.Д. Бойчук, В.Г. Пасинок та інші. — Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2019. — С. 65-66.

Менше ніж через рік після представлення проекту була видана перша книжка, де використовувалась нова транскрипція. Нею стала збірка притч «Джвандзи», раніше відома за російськими перекладами як «Чжуан-цзи».

Джвандзи / пер. з кит. Вон Гак. — К. : Сафран, 2019. — 308 с. — ISBN 978-966-97883-0-6.

Перший український переклад цієї класичної книги був високо оцінений широкопрофільною літературною критикою, однак, на диво, пройшов повз китаєзнавців, попри всю знаковість події. Так само проект транскрипції Кірносової-Цісар за два роки свого існування й застосування так і не отримав реакції від наукової спільноти, якщо не враховувати схвальну згадку в одній дипломній роботі. Натомість у академічному середовищі розпочалися процеси, які походять на «реакцію» в поганому розумінні цього слова.

26 червня 2019 р. вчена рада Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України затвердила так звану «українську академічну систему», майже тотожну російській. Нова-стара система створювалася авральними темпами: у 16 квітня 2019-го китаєзнавиця Євгенія Гобова, нова номінальна авторка адаптації палладіївки, надсилає у редакцію «Китаєзнавчих досліджень» свою статтю «Проблеми передачі китайських слів засобами української мови», 16 травня того ж року проходить панельна дискусія «Питання українського правопису: східні реалії українською мовою», а в червні затверджують транскрипцію. Три місяці нечувана швидкість для академічних кіл! Особливо на тлі майже тридцятирічної байдужості до теми. Очевидно, що діяли на перехоплення.

Гобова, Є. В. Проблеми передачі китайських слів засобами української мови // Китаєзнавчі дослідження. — 2019. — № 1. — С. 94–103.

Оскільки в сучасних політичних умовах неможливо спертися безпосередньо на авторитет радянської (російської) китаєзнавчої школи, кандидат філологічних наук Гобова і затвердивший «директорат»: Богдан Ажнюк і Олександр Скопненко з Інституту мовознавства ім. Потебні та Олександр Богомолов з Інституту сходознавства ім. Кримського — послалися для ідейного освячення системи на доробок видатного українського перекладача Івана Корнійовича Чирка. Однак існування теоретичного обґрунтування палладіївки для української мови за авторством Чирка, по-перше, видається сумнівним, по-друге, навряд було б не політично вмотивованим. Перекладач радянської доби навряд міг дозволити собі використовувати транскрипцію, відмінну від російської, тож не може йтися про свідомий вибір метра.

Нагадати про «неакадемічність» транскрипції Кірносової-Цісар знадобилося 2020 року... 27 лютого 2020-го Експертна рада з вивчення Китаю та українсько-китайських відносин при Центрі зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень України підтримала «академічну систему» Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського. Про що повідомила прес-служба НАН України чомусь аж на початку квітня. Примітно, що навесні цього року мав вийти друком посібник-довідник з системи Кірносової-Цісар, однак через карантин він запізнився на кілька місяців.

Примірник посібника-довідника Кірносової і Цісар.

Пекін vs Бейдзін, Чжуанцзи vs Джвандзи: проєкт української практичної транскрипції китайської мови : посібник-довідник / Н. Цісар, Н. Кірносова. — К. : Сафран, 2020. — 128 с. — ISBN 978-966-97883-4-4.

Автор цієї замітки не є китаєзнавцем, проте в силу свого хобі (я — вікіпедист) придбав цей посібник, тільки-но з'явилась можливість. Якщо коротко, то це перший на моїй пам'яті китаєзнавчий текст, де присутнє посилання на Шевельова. Це, можна сказати, лаконічний, але повний опис цієї книги. Посібник Кірносової і Цісар чи не перша українська китаєзнавча праця, де задумалися про нюанси (можливості і обмеження), які створює мова-акцептор, а саме українська.

У посібнику-довіднику розглядається фонетична система китайської мови, присутній огляд власне китайських спроб створити ієрогліфічний фонетичний запис, а також історія романізації. Однак унікальною частиною книжки є огляд кирилізацій: молодих болгарської і сербської систем — і деяка інформація про самобутню практику китайської транскрипції в українській діаспорі.

Рецензентами посібника стали доктори філологічних наук, професори А. М. Безпаленко і Н. С. Ісаєва, а також кандидати О. В. Бас-Кононенко і Сюй Ліша.

Книжка глибоко фахова, а тому немає сенсу рекомендувати її комусь, окрім перекладачів з китайської. Однак важко радити щось тим, хто заздалегідь став у позу «не читав, але засуджую», подекуди вдаючись навіть до глузування у соціальних мережах. Ситуація, що склалася, на мою думку, є антинауковою і неетичною. Сподіваюсь, «Сафран» чекає плідне майбутнє, яке зробить продовження бойкоту просто неможливим.