Мабуть, багато хто з українців помітив, як старанно наші журналісти «фемінітивізують» ефір, особливо не переймаючись ані граматикою, ані стилістикою, ані семантикою повідомлення. Аби тільки жінка – тут же й «жіночу» назву їй ліплять, а то й придумують новотвір буквально «на бігу». Залежно від своєї мовознавчої обізнаності. І роблять вони це з рішучістю зомбі. Ніби отримали якісь настанови «згори». Як у «добрі радянські часи». І благоденствують.

Фахівці-мовознавці неодноразово виступали з роз'ясненнями, як грамотно вживати фемінативи:

Алла Архангельська. Femina cognita.

Городенська, К. Г.: Посада заступника чи заступниці директора? Українська мова 2, 2016, 43.

Vakulenko, Maksym. On the grammatical restrictions on the use of feminatives in the Ukrainian language (https://independent.academia.edu/VakulenkoMaksym).

Український правопис (фрагменти лекції К. Городенської): https://www.youtube.com/watch?v=HCIxkArZeb4.

https://site.ua/viktor.radionov/31080-pro-imenniki-na-poznachennya-jinok--schiro-ta-pravdivo/.

https://site.ua/maxvakul/feminitivna-mizoginiya-i-devalvaciya-zinocnosti-i0vjlo2.

Але журналісти ці роз'яснення ніби не помічають. Ніби отримали якісь настанови «згори». Як у «добрі радянські часи». І благоденствують.

Які ж причини такої мовної та комунікативної глухоти українських журналістів?

Очевидно, одною з них є «Моніторинг спільного телемарафону „Єдині новини“ за 3–4 травня 2024 року» (https://detector.media/shchodenni-telenovini/article/226723/2024-05-12-monitoryng-spilnogo-telemarafonu-iedyni-novyny-za-34-travnya-2024-roku/).

Автор цього незабутнього твору – Ігор Куляс. Не якийсь там доктор якихось там філологічних якихось наук, а цілий медіатренер! Та ще й автор основної методології моніторингових досліджень «Детектора медіа».

Ось він, лідер думок української журналістської спільноти!

Ось ця людина, яка майже одноособово вирішує, якою бути українській мові в засобах масової комунікації!

З огляду на поважність цієї особи та важливість поданого нею матеріалу, процитуємо той уривок, який стосується української мови.

<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<<< 

І знову про фемінітиви

У травні цього року добіг кінця адаптаційний 5-річний період із дня запровадження деяких фундаментальних змін до українського правопису, які були насправді поверненням до справжніх норм української мови. До цього припустимим було паралельне використання старих і нових норм, а от тепер зась. Тепер невживання фемінітива, коли йдеться про жіночий рід, стає однозначною грубою мовною помилкою. Це, на мій погляд, є для журналістів цілком вагомою причиною таки вживати фемінітиви в усіх тих випадках, де вони мають бути. Це питання елементарної грамотності, а ще — питання самоповаги. Не дуже добре показували свою безграмотність усій великій країні, чи не так?

Але є і ще більш вагома причина вживати фемінітиви. Тому що їх відсутність була штучно нав'язана українській мові споконвічним нашим ворогом, який системно нищив у нормах української мови совіцьких часів усе питомо українське, наближаючи в такий спосіб українську до «вєлікава і магучєва». Щоб далі говорити про «адін нарот». Натомість фемінітиви є глибоко природним явищем української, яке докорінно відрізняє українське від російського «швондерівського». Тож їх уживання є надважливим елементом деколонізації України.

Поза тим, у телемарафоні й досі продовжується ґвалтування мови всіма оцими неприродними поєднаннями жіночого роду з чоловічим: «народний депутат Олена», «міністр Оксана», «полковник Наталія», «реабілітолог Тетяна», «громадський активіст Світлана», «експерт Ірина», «соціальний працівник Марія», «кухар Віра», «спікер Ольга», «донор Анастасія», не кажучи вже про ось такі поєднання, як «вона головний сержант і командир відділення», «була гостем нашої студії», «віцепрезидент зауважила», «заявила міністр», «зазначила урядовець» тощо і тощо. Це саме так кострубато говорять наші одвічні вороги.

>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>> 

Ось вона – справжня партійна література! Ось якими повинні бути настанови для пролетарського автора (закреслено) української/го журналіст/кині/а! Вождь світового пролетаріату зі своєю «партійною літературою» відпочиває…

І справді, за рівнем аргументації і своєю конкретною спрямованістю проти «старих норм» цей текст більше нагадує дацзибао – настанови для китайських хунвейбінів про те, як правильно проводити «культурну революцію». Різниця тільки та, що у нас проводять революцію мовну.

Почнімо з того, що пан Куляс уживає форму «фемінітив», скальковану з російського «феминитив». При цьому – аякже – не забуває згадувати про «одвічних ворогів». Тут пригадується анекдот про хрестик і предмет нижньої білизни. Може, щось таки з себе знімете, пане Ігоре?

Фахівці-мовознавці уживають, як правило, більш мотивовану форму – «фемінатив». Саме таку форму обгрунтувала доктор філологічних наук, професор Алла Архангельська у монографії "Femina cognita". Залежно від контексту можна використати будь-який з двох варіантів, але наявність у тексті виключно «фемінітива» — особливо на тлі ура-патріотичної риторики – явно вказує на те, що автор цього опусу може бути, м'яко кажучи, не дуже «в темі».

Що там якісь професори і якісь доктори якихось філологічних якихось наук говорять про мовні норми? Ось тут є цілий медіатренер, та ще й автор основної методології моніторингових досліджень «Детектора медіа»! Ось хто насправді знає все про мовні норми! Ось хто навчить!

А хто вважає, що це просто прояв феномену Даннінга – Крюгера, той «показує свою безграмотність», а «невживання фемінітива, коли йдеться про жіночий рід, стає однозначною грубою мовною помилкою».

… Скажете, це не дацзибао?

Уже не раз було написано про те, що гендер / стать і граматичний рід – це різні речі, які між собою, як правило, не узгоджуються. Наприклад, в українській мові слова формально жіночого роду людина, особа, дитина тощо вживаються щодо осіб чоловічої статі: «Іван Іванович – знаменита людина, яку ми знаємо давно». Тим більше, що в українській мові є певні граматичні та орфоепічні обмеження, які ставлять деякі фемінативи поза мовною нормою – зокрема, фемінативи на «-киня».

Щобільше, подібні зміни в граматиці, за Ерккі Ітконеном, свідчать про зміни в самій мові. Не маючи належного «запасу міцності», українська мова може просто не витримати таких надмірних навантажень на свою граматичну структуру.

Але, як видно з усього, медіатренер – це як чукча з відомого анекдота: «чукча не читатель, чукча писатель». Хто буде дбати про справжні потреби української мови, якщо в голові — хіба лише «Інтернаціонал» і суто більшовицьке прагнення все знищити, а на руїнах щось таке «світле» натворити. 

Через нерозуміння цих доволі базових речей наші журналісти, зокрема, довгий час уживали недоречний фемінатив «заступниця» замість «заступник» (https://site.ua/maksym.vakulenko/gannu-malyar-bilse-ne-nazivayut-zastupniceyu-ministra-iy5nwz9) – хоча доктор філологічних наук, професор  Катерина Городенська застерігала від цієї конкретної помилки і письмово, і усно. У цих грамотіїв виходило, що якась жінка заступалася за беззахисного міністра. «Не дуже добре показувати свою безграмотність усій великій країні, чи не так?»

Але куди гірше те, що цей наділений непомірною медіавладою тренер, сам того не розуміючи (сподіваюся, це не зумисне шкідництво, а наслідок його занизької кваліфікації), намагається порушити в українців мовно-розумовий процес.

Як відомо ще з часів Арістотеля, назва поняття чи об'єкта навколишньої дійсності виникає не безпосередньо, а проходить етап концептуалізації (узагальнення), на якому мозок людини виділяє головні ознаки цього поняття чи об'єкта, порівнюючи його з іншими такими, і вже на основі цього узагальнення виводить відповідне словесне позначення. Тож мовно-розумовий процес відбувається на основі так званого семіотичного трикутника, або трикутника Огдена – Річардса. Поняття про семіотичний трикутник є базовим для різних лінгвістичних спеціальностей, і вивчають його в різних лінгвістичних курсах. Очевидно, наші медіатренери, а разом з ними й українські журналісти такого не вивчають…

Слід розуміти, що причепити якийсь суфікс до основи – справа нехитра. Це рівень діточок від 2 до 5 рочків. А от процес узагальнення, концептуалізації дається далеко не всім. І, як видно з усього, медіатренери та інші активісти «мовного фронту» цим не переймаються. Тож, уживаючи в нейтральному контексті слова «модераторка», «докторка», «директорка», «журналістка» тощо, вони оминають етап концептуалізації, називаючи людину безпосередньо. Що грубо порушує механізм утворення словесних позначень.

А як перевірити, чи відбулася концептуалізація? Із курсу семантики відомо, що слово завжди можна замінити гіперонімом – більш загальним поняттям. Тож якщо текст можна перефразувати за допомогою гіпероніма і він при цьому залишається змістовним – концептуалізація правильна.

Отже, згідно зі «Словником української мови», журналіст – це «професіональний літературний працівник газет, журналів, радіо та інших органів інформації». Зі свого боку, працівник – це «особа, яка бере участь у певному трудовому процесі, працює за певним фахом». Таким чином, гіперонімом до «журналіст» є «працівник», а до «працівник» — особа. У слові «журналіст» акцентуємо увагу на ролі, функції людини безвідносно до її статі.

Відповідно журналістка – це жінка, яка є професіональним літературним працівником газет, журналів, радіо та інших органів інформації. Гіперонім – «жінка». Тут уже акцентуємо увагу на статі, а роль цієї людини другорядна.

Ось типовий «журналістський» підпис: журналістка Ольга Василевська (ім'я вигадане). Перефразуймо це речення за допомогою гіпероніма: «Жінка, яка є професіональним літературним працівником телерадіокомпанії Ольга Василевська».

Ця конструкція абсурдна, бо:

Крім того, згадка статі передбачає, що на цій же посаді є й чоловік-журналіст, і навіть небінарна особа-журналіст (інакше це було б сегрегацією людей за гендерною ознакою). Теж абсурд.

А ось, наприклад, у реченні «журналістка гордо сиділа за столом і пускала бісики» фемінатив концептуалізований правильно. Адже йдеться саме про жінку, яка намагається привернути до себе увагу навколишніх чоловіків, і ніхто вже не думає про її посаду, а переважно про інші приємні речі.

Ще один спосіб перевірити слушність концептуалізації – це утворення похідних слів. Наприклад, «директорка» — це жінка, у якої мусить бути «*директорківський» кабінет, який чимось істотно відрізняється від директорського.

Тепер поміркуємо, чому «оториноларингологиню» не можна прирівняти до «княгині».

Мовні реформатори часто наводять подібні приклади і на основі формальної морфемної схожості таких назв намагаються довести потребу в фемінативних покручах.

Але тут важлива не форма, а зміст.

«Княгиня» – це історично успадковуваний титул, і тому в князівській родині відображалися відносини звичайної сім'ї: чоловік – князь, дружина – княгиня, син – княжич, дочка – князівна. Княгиня мислилася виключно у зв'язку зі своєю родиною. Як і в звичайній сім'ї, стать у таких родинах відігравала істотну роль: князі воювали і викрадали жінок, княгині творили історію, княжичі цікавилися князівнами та сусідніми князівствами, а князівни – княжичами та рукоділлям (закреслено) історією та іншими науками. Тому в українській мові й склалася відповідна концептуалізація, що враховує стать. При цьому позначенням узагальнювального поняття явно або неявно виступало слово «князь», про що свідчать похідні «княжити», «князівство», «Княжичі», «князівна» тощо, а також примовка «із грязі в князі». Під словом «князі» тут слід розуміти узагальнене поняття, яке включає будь-кого з князівської родини.

Питання про семантичну подібність «оториноларингологині» до «княгині» можна було би ставити тільки в тому випадку, якби термін «оториноларинголог» означав титул, і цим словом позначали якусь особливу касту, в якій чоловік – оториноларинголог, дружина — *оториноларингологиня, діти – *оториноларинголоженята (не будемо тут розбиратися, які поняття можна утворити для сина і дочки такої сімейки Адамсів (закреслено) оториноларингологів). І цей титул мусив би неодмінно передаватися у спадок.

Насправді ж нічого подібного немає. Щобільше, професійна діяльність у жінки-оториноларинголога та сама, що й у чоловіка. Тож у нейтральному, загальному контексті фемінатив «оториноларингологиня» недоречний.

Quod licet Jovi, non licet bovi.

Таким чином, настанови шановного медіатренера зводяться до того, щоб завадити мовно-розумовому процесу в головах українських журналістів, а відтак і в головах їхніх слухачів. І кому потрібно таке отуплення українців?

… Скажете, це не дацзибао?

Неймовірна радість пана Куляса з приводу того, що в російській мові фемінативне хунвейбінство не набуло такого поширення, як в українській, підтверджує той факт, що оця фемінітивна шибуршня живиться якимись європейськими грантовими програмами, про що вже було згадано в дописі «Фемінітивна мізогінія і девальвація жіночності» (https://site.ua/maxvakul/feminitivna-mizoginiya-i-devalvaciya-zinocnosti-i0vjlo2). Слід розуміти, що не тільки джерела цих лівацьких фондів сумнівні, а й мета – адже жоден із них не переймається належним розвитком української мови. Тож виходить, що українська мова стає заручником політичних амбіцій не дуже численних, але надміру активних груп людей, які поняття зеленого не мають про загрози і справжні потреби нашої рідної мови.

Ця активна діяльність пана Ігора зводиться до того, щоб запровадити в Україні якісь альтернативні мовні правила, які суперечать не тільки усталеним нормам, а й позиції мовознавців, яка в цьому питанні доволі одностайна. Крім того, і в нашому суспільстві ставлення до фемінативів, як показують результати різних опитувань у наведених вище посиланнях, здебільшого негативне. Чи не тому пан Куляс так старанно вдається до патріотично-революційної риторики?

Найбільше, на що здатні наші медіахунвейбіни – це розколоти українське суспільство і українську мову на дві непримиренні частини. Як це сталося у Словаччині. Якось у Братіславі я звернув увагу, що на столі директора банківського відділення стоїть табличка "Riaditel"" (укр. "Директор"), хоча директор — жінка. Я не втримався і спитав, чому так — адже у школах висять таблички "Riaditel"ka" – з фемінативами. Вона чітко відповіла, що директором може бути і чоловік, і жінка, тому вжито загальне слово. Ось так вона концептуалізувала поняття "директор".

Тож словацька мова фактично розколота на дві: у сфері освіти старанно вживають фемінативи, а в інших їх уникають. У сфері освіти не відають, що таке концептуалізація, а в інших сферах її проводять.

Питання в тому, чи потрібно це Україні. Адже саме наш "одвічний ворог" і домагається розколоти українців – щоб не було усталених мовних норм, щоб українці сперечалися з тих питань, які повинні вирішувати фахівці. А потім приходить "русский мир". А панове Куляси дивуються, як так могло статися – адже ж вони так рішуче "боролися"…

В Україні зараз війна. Тому, друзі мої, скажу по-щирості. Поки в українських засобах масової комунікації панує отаке дацзибао, в інформаційній війні нам не перемогти.

І якби українське суспільство було достатньо демократичним і рішучим, воно домоглося б створення фахової комісії з мовознавців, які займаються питаннями фемінативів, щоб ця комісія й виробила конкретні рекомендації для журналістів, коли можна вживати фемінативи, а коли зась.

І це на часі, оскільки інформаційна війна йде саме зараз. А такі собі "медіатренери" заводять нас у мовне болото.

Упораємося?