Трансформація або виживання.
Трансформація особистості і виживання це різні речі, хоча зовні вони дуже схожі.
Різниця в тому, що трансформація веде до переродження, а виживання до виродження.
Отже, ми маємо дуже цікаве протиставлення виживання і трансформації. Не маю жодної гадки чи взагалі можна їх ставити супротив один одного, але цікаво подивитись що із цього вийде.
Як завжди, це прийшло безпосередьо із практики, коли несвідомий матеріал шукає шляхи для свого втілення на сессії. В свою чергу моє несвідоме виділяє це саме в тому вигляді як я зазначив вище. Трансформація чи виживання.
Доречі, я тісно пов'язую ціі два феномені із кризою чоловічої і жіночої ідентичності.
Умовно, світ сприйняття можна поділити на декілька частин: несвідому (тобто внутрішню), свідому (перехідну), світ навколо (тобто невідомість) і щось, що має бути, але його нема, чи, нема доказів його існування (тобто несвідоме невідомого).
Поміж всього цього є дещо взнаване, щось, що є сталим і незміннім, щось, що служить основою і передумовою існування у вирі незнаного. Можливо, в рамках цього спостереження цей феномен можна назвати Самістю.
Щось стале не змінюється за своїм змістом, але може змінювати форми під тиском невідомого, таким чином зазнаючи його впливу і спрямовуючи себе до реалізації. Звичайно форма і зміст пов'язані спільною метою сутності. І ось тут, в цій точці ми маємо змогу дослідити яким саме шляхом іде наше Я, яким саме чином відбувається взаємодія несвідомого і невідомого.
Наша свідомість трансформує несвідоме і невідоме у щось, що ми звикли називати відомим. Відоме свідомості не є точним відображенням самістного, без сумніву переробленим, для подальшої реалізації. Відоме конструює само себе руками несвідомого і невідомого, тобто, маючи ідею і наповнення того базового самістного рівня, що формує передумову для контакту взагалі.
Здається, ніби ідентичність річ відома, але, коли вона виходячи із несвідомого стикається із невідомим то виникає деякий дисбаланс між тим що є, що має бути, і тим як саме воно є. Щось що є сталим потрапляє в обійми цілої купи речей які впливають на нього. І стале починає рухатись. Рухатись куди? Гадаю, що до іншого полюсу, до такої ж відомої одиниці виміру, яка є чимость протилежним відомій одиниці яка зазнає впливу невідомого і несвідомого. Відоме шукає те, що воно зможе асимілювати і використати із єдиною метою — залишитися відомим. І саме тут відбувається або трансформація, або виживання, виключно на мій суб'єктивний погляд.
Коли ми виникаємо у цьому світі ми вже несемо щось своє власне, щось невідоме ні нам самим, ні оточуючим. І ми опиняємося в світі невідомого. Батьки і світ починають впливати на нас своїм невідомим і несвідомим, формуючи наше відоме, нашу свідомість. Вони вважають, що і вони, і ми відомі, хоча це не так. Наприклад, відомо (за деякими ознаками) що я чоловік, і є певний дороговказ подальшого шляху чоловічого у нібито відомому світі чоловічого і менш відомому світі жіночого. Скажімо, невідоме змінюється за тих чи інших обставин, і попередній дороговказ виявляється вже невідомим. Як мені бути? Моє несвідоме невпинно шле імпульси про основу, про базову потребу існування сталого, і ці імпульси потрапляючи в невідоме яке змінилось починають стикатися із певним викликом світу. Моє відоме намагається врятуватись і знаходить прихисток у іншому відомому — жіночому, на яке можна спертися для виживання. Натомість моє власне відоме буде змушене міняти себе асимілюючись у жіночому, що, звсно, призведе до виродження чоловічого. Чому саме виродження? Мабуть тому, що буде втрачений зв'язок із іншим полюсом відомого через сприймання імпульсів іншого штибу ідентичності. Жіноче може бути сприйняте як щось, що є і має бути таким, як воно є у своєму невідомому, тоді, я гадаю, чоловіче буде трансформуватися, а не виживати. Я намагаюсь пояснити, що річ у тому, що ми на певному етапі життя можемо злякатися тієї напруги, що буде вівільнятися від взаємодії несвідомого і невідомого у середовищі відомого, тим самим загрожуючи його руйнації в майбутньому. І замість того щоб спрямувати вивільнену енергію на трансформацію, ми можемо спрямувати її на виживання, бо... виживання буде в пріоритеті, короткостроковому, але все ж пріоритеті. Це і є відоме. А за ним завжди іде невідоме. Чоловіча ідентичність буде втрачена задля виживання. І тоді почнеться епоха накопичення напруження у відомому без спрямування його у невідоме.
