Роздуми про гомосексуалізм.
Особисто я не поділяю позицію тих, хто вважає гомосексуалізм хворобою чи патологією. Власне кажучи, яка в цьому ознака хвороби? Нагадаю, що ще ніхто не помер від гомосексуалізму. Так що...
Але, тим не менш, така агресивна реакція деяких людей на це явище, все ж таки мене цікавить. Якщо є реакція, значить є подразник.
Особисто я розглядаю феномен гомосексуалізму як питання Я — я, в противагу гетеросексуальному питанню Я — Ти. Гетеросексульні стосунки розглядають партнера як Іншого, не такого як Я, і фізічно, і психологічно, натомість, якщо дивитися очима агресивного гомофоба, то можна побачити відносини із таким самим як ти сам, фактично із самим собою, із тією частиною себе, яку ти любиш, або хочеш любити.
Тут нема що лікувати.
Можливо, гомосексуалізм дає нам розуміння, якого ми так старанно уникаємо, що існує принципова можливість зробити вибір на користь себе замість іншого.
Це лише роздуми, це не констатація факту.
Наявність цього вибору може реально взбісити деяких людей, які не можуть або не хочуть робити взагалі будь-який вибір пов'язаний із їх Я. Я уявляю як це може лякати.
З іншого боку, це просто інший вектор розвитку особистості, яка знаходить того Іншого буквально в собі самому, спілкується із собою як із незнайомою собі особистісттю і таким чином пізнає себе.
А це спілкування, багато в чому, табуйоване в суспільстві, бо суспільство відстоює шлях розширення, а не заглиблення. Доктрина суспільства передбачає експлозивний рух від себе, маючи на увазі бачення свого «зростання» і розвитку, який обов'язково має бути, бо інакше, це смерть і повернення до себе. Інший в цьому русі відіграє роль моркви перед віслюком, недосяжний ідеал, який ми бачимо поперед себе і до якого ми прямуємо.
З іншого боку, гомосексуалізм пропонує альтернативу гонитві за ідеалом у вигляді визнання ідеалом самого себе. Звісно, це визнання позасвідоме, і пропонується свідомості у вигляді копії для ознайомлення. Цей рух можна охарактеризувати як знаходження точки фінішу вже на старті, на противагу довгому гетеросексуальному шляхові від старту до фінішу.
Різниці в шляхах немає, бо процес пізнання все одно триває нескінченно довго.
Це просто різні варіанти заспокоєння буремної душі.
Звісно, гомосексуалізм вимагає певного пристосування до домінуючої ідеалогії різнополюсного суспільства. Суспільство хоче бачити напрямок шляху, для заспокоєння натовпу, для уникнення зустрічі із внутрішнім хаосом, весь час потрібно рухатись вперед. Гомосексуали бачать це по-іншому, вони пропонують знайти священий Грааль тут і зараз виходячи з того, що в нас вже є, тобто, з самого себе.
Ще раз хочу означити, мою центральну тезу — це не зменшує тривалість шляху до себе, це лише інший варіант шляху.
І саме це так лякає.
Наявність альтернативи, бо тоді, ти вже не можеш бути на сто відсотків впевнений у собі, бо ти знаєш, що є альтернатива.
Альтернативний вибір — це страшна кара.
Звичайно, комплекси наказують знищувати альтернативні шляхи, хоча, як ми бачимо, самим цим шляхам це ніяк не загрожує. Тобто, це протест Я проти Ти, проти самого існування іншості, проти відчуття своєї іншості по відношенню до Ти, бо хочеться, реально хочеться бути таким самим.
