В мене поступово починає виникати такий образ, й він стає все більш переконливішим, що відбувається щось більше ніж війна, щось набагато глобальніше, й воно не має якогось виокремленого змісту чи форми, це щось потужне та архетипічне.
Можна бачити як змінюється свідомість окремої людини, можна бачити як змінюється наша країна, можна бачити як змінюється якась частина світової спільноти, але змінюється ще щось, що виходить за рамки сприйняття цієї картини, яку ми бачимо зараз.
Ніби змінюється взагалі все.
Ніби відбувається якийсь перехід від одного стану буття до іншого стану буття.
Ніби людство в цілому входить до нової фази свого існування.
Це таке переродження із болючими, особисто для нас, наслідками.
Так, це все жахливо, але це ще не все що є.
Ніби відбувається щось незворотнє, коли до старої моделі вже не можна буде повернутись, коли вона буде існувати лише як архаїзм, як щось минуле.
Цей процес настільки могутній, що його не можна спинити, не можна модифікувати, не можна уникнути його, цей процес поглинає нас.
Може, це нове пришестя в світ Месії, ось в такому вигляді, я напевно не знаю, але, є відчуття цілковитої зміни світогляду.
Чомусь, я відчуваю цей процес не як свій власний, а як суто загальний, як взагалі світовий. Старий світ гине у нас на очах, й він чинить опір своїй загибелі, та вона відчувається як неминуча.
Це якась революція, що долає старий порядок та несе новий порядок.
І хтось повинен його принести. Хтось повинен сповістити світ про нове життя, про нову віру, що невблаганно охоплює світ. Й це такий архетипічний образ. він буде в комусь, або в чомусь, втілений, він входить до нашої свідомості не питаючи дозвіла, він просто є.
Я маю на увазі, що є певний рух життя, Усесвіту, Порядку, й цей рух не спинити, бо він існував завжди, навіть коли його ще не було. Це щось набагато глибше ніж ми можемо собі уявити, це йде з глибин світоутворення.
Тому нам так страшно, тому це так жахливо й моторошно, це болюче, це надпотужне. Й воно знищить все на своєму шляху що буде чинити опір., бо того вже нема, хоча воно про це ще не знає, та має згадати, має згадати своє небуття і повернутися туди, звідки воно прийшло й дати простір новому.
Так само як руйнуються наші домівки й життя, так само руйнується світ навколо нас, так само руйнується основа нашого світосприйняття, той базис, той фундамент, який ми довгі роки вважали непорушним, вічним, абсолютним, який ми намагались вивчити та зрозуміти, ніби це взагалі можливо.
Ми плекали надію збудувати рай у пеклі, принаймі, так це виглядає, але, мабуть, ми забули запитати в самого пекла, чи вважає воно це прийнятним для себе, мабуть ми забули запитати самих себе, чи потрібен нам взагалі той рай, якщо ми самі від нього відмовились, обравши замість нього знання про добро та зло.
Та ось ми отримуємо чергову порцію знання, яке змінить нас назавжди, яке відкриє нам очі на структуру життя та Усесвіту, яке дозволить нам зняти брудне омертвіле лушпіння із образу Бога й побачити його вже більш повноцінний образ. Цей архетипічний процес надасть нам змогу побачити себе з-за меж самих себе, ніби ми подивимось на себе зі сторони й побачимо нарешті хто ми такі є, де ми є та що ми є.
Звичайно, це бачення буде не остаточним, бо, мабуть, воно й не може бути остаточним, але певну структури ми побачимо.
Це народження нового Я людства, із більш обмеженим Его, яке зараз вгамовують і вказують йому його реальні розміри і значення в побудові світу, це більш архетипічний погляд на себе, завдяки якому стає можливим бачити свою Самість, тобто отримати доступ до своєї Долі та слідувати за неї в безмежному океані життя.
Це народження вільної людини, яка усвідомлює себе вільною, яка усвідомлює своє існування, яка здатна бачити Правду, яка здатна ладнати свої стосунки зі злом та хаосом, яка здатна підтримувати та приймати Порядок.
Це буде щось цілковито нове, те, що завжди було в нас.
