Звичайно, ти ніколи не залишаєшся наодинці, із тобою завжди твої надійні супутники біль, нудьга, тривога, вони знають, як тобі зарадити із собою, вони зроблять все за тебе, полікують, змусять тебе відпочити, чи навпаки, спрямуть твою увагу на дійсно важливі для тебе речі, але все це буде ніби не з тобою, а з ними, ти все одно будеш вважати що лікуєш біль, а не себе, ти переймаєшся через ввімкнуту праску, а не через своє можливе згоряння, це буде такий чудовий самообман, який залишиться вашим із болем секретом.
Біль може стати твоїм найкращим другом, замінить тобі справжні відносини із вагомими для тебе людьми, стане невимовною мовою вашого щоденного спілкування, як тільки ти будеш звертатися до гаданої людини, одразу буде озиватися біль і буде говорити, буде щиро тобі відповідати, ця мова таємних шифрів, пристосована виключно для тебе, твій таємний код життя, символи твоїх бажань та занепокоєнь, символи влади у вигляди симптомів та діагнозів, справжній індивідуальний усесвіт.
Отже, ти не один.
Твій стан, будь то біль чи будь-який інший, миттєво занурює тебе в реальність, але, ніби через захисний бар'єр, такий собі контактний зоопарк, де ти можеш побути поруч із чимось реальним, торкнутися його, відчути, контактувати, але, це лише правда у вигляді контрольованої симуляції правди, цей стан — це твоя мрія про реальність, яка теж реальна, але все ще в межах твоєї мрії. Але ж ти біжиш звідти. Як і в реальності, ти ще не готовий стикнутися із нею віч на віч, лише марити про неї. Біль терпляче зносить твої примхи і слабкість, бо вона найкращий лікар у світі, вона весь час рятує тебе від тебе, бо ти хочеш знищити реальність як джерело болю, так само знищуючи її в собі, нехтуючи тим фактом, що саме ти і є тією реальністтю, яку ти так відчайдушно уникаєш. Біль дбайливо пояснює тобі, що все одно ти нікуди не втечеш, вона весь час показує тобі тебе, твій образ, твої думки, твої внутрішні об'єкти, вона ніколи тебе не залишить насамоті, бо вона тебе любить, вона не дасть тобі зникнути у нічому.
Як і колись давно, коли ти бажав насолоди, ти звертався до того, хто відмовляв тобі у ній, ти благав і домагався свого, але світ був незворушний, і ти мусив починати говорити, але, ти тікав, ти знищував свій розпач і гнів, як і зараз ти намагаєшся знищити свій біль, який, дивним для твого розуму чином, намагається показати тобі, що те, чого ти так сильно бажаєш, воно в тобі, що ти є тією самою бажаною насолодою, якої тебе позбавили в момент, коли ти був найбільш за все вразливий, в той самий момент, коли ти дістав її з себе і показав іншим. Як і ти, вони цього теж не зрозуміли, але біль, вона все запам'ятала.
Насолода — це ще не кінець, це лише межа, що відділяє тебе від себе, межа, яку охороняє біль та інші твої стани, вони пильно стежать, щоб ти не перетнув її і не залишив кордонів своєї свідомості, хоча, це лише кордони твоєї свідомості, де ти можеш хоч якось себе ідентифікувати як щось окреме. Насолода, за якою ти женешся, як дороговказ, що говорить, що ти залишаєш місто Я і опиняєшся в просторі між іншим містом Ти. Ти очікуєшь побачити за межею щось подібне до себе, насолодитися знаним, отримати щось, що ти вже собі придумав, визнання, любов, розуміння, але ти лише опиняєшся в незнаному місці, де є лише шлях, простір та невизначеність. І ось тут, в цьому моменті, ти починаєш говорити із тим, хто, на твою думку, позбавив тебе насолоди, тобто, того знаного, що ти мав при собі, воно виявилось непотрібним там, в тому просторі, саме таким непотрібним, як почуваєш себе тепер ти.
І тобі відповідає біль.
