Насправді ця війна — не просто національно-визвольна. Це закриття багатьох гештальтів, причому не тільки українських. 

Найперше — відкривається брехня москви. Одна — про сильну армію (як сказав Арестович, вона не сильна, вона просто довга). Друга — про те, що саме вони перемогли Гітлера, і що взагалі вміють воювати. Ще з творів Юрія Горліса-Горського чи Віктора Суворова, а також з простих переказів було видно, що московити не вміють воювати, а лише займатись терором. Лише захоплення заручників, або загрянотряди. Війною займались інші, зокрема — українці. Руссіше завжди втікали від боїв. Третє — коли економіка рашки загнеться (а з нею і сама держава), то люди в світі дуже здивуються затишшю терористичних актів, відсутністю діяльности Хамасу чи інших подібних угруповань.

Також війна — це історичне «переписування» історії. Хто раптом пропустив за навалою інформації, але зараз у нас уже був бій-реванш під Крутами, де наші бійці добре вибили москалів. Так само масово наші вояки збивають літаки та вертольоти ворога — це за збивання наших на Донбасі. І чомусь мені здається, що шведи в іноземному легіоні добре дадуть по гриві росії за Полтаву. Японці вже чи не щодня дуже активно згадують за Курили. Пригноблені корінні народи — ерзя, калмики, ба навіть татари (що з Казані) починають потрохи говорити своє слово.

І що цікаво — ті, що хотіли знову в СРСР, скоро там будуть. З усіма його благами — пустими полицями магазинів, невиїздом за кордон і мріями про бургер. 

Це все не одномоментно, але процес вже запущений. 

Бо, як казав наш Тарас:

«І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі…»

P.S. на фото — теперішній супермаркет в Іркутську. 

#вірвЗСУ