Несвідоме, трансцедентне, чуттєве, племінне.

Як вияснити, чи є певна особа/цінність/діяльність чужою? Чи цей президент/діяч/митець підтримує твій погляд, чи ні?

Як на мене, досить просто, хоча навряд чи просто пояснити).

Своє суспільство — це свої племена, своє плем'я, свій рід, своя сім'я. Усюди є відчуття дому. Бо формувалося історично від особи-сім'ї-роду-племени. Навряд чи я можу назвати мешканця Луцька чи Києва своєю сім'єю — немає тої близькости, проте своїм племенем — можу. Бо я відчуваю свій дім і там, і в Одесі, і в Тернополі.

Ще коли я вперше був у Києві у 1998 році, незважаючи на майже стовідсоткову тоді російськомовність і здивування киян від моєї української, там був мій дім. Таке екзистенційне відчуття домашнього затишку посеред широких бульварів. Де я (і кожен з племени) — господар цього дому.

І вибачайте мене, але єдине місце, де цього не було — це Крим (Гурзуф, Ялта, Севастополь). Я не був там вдома ніколи, там були інші закони племени, там відчувалося інше плем'я. Не знаю, як на Сході, бо не був у Донецьку та Луганську.

Тому після повернення нашого Криму там відразу треба будувати Україну, хай навіть татарську, а не чергові ізольовані автономії.

І так само щодо людей та їхньої діяльности.

Якось у нас міністром освіти був Дмитро Табачник, і вони всією компашкою творили антиукраїнську політику, проводили програму «Україну мають таланти» (забули таке, правда? Там ще тодішній заступник Пшонки на фортепіано «Мурку» лабав. Тоді у мене з'явилося таке чітко депресивне відчуття безвиході, і — я відчував, що прийшли чужі. Бо у моєму домі почали встановлювати непритаманні нам правила та закони. Я переставав бути власником.

Тому, якщо раптом вам може здатися, що у вашому українському домі ви вже не його власник (скажімо, при скасуванні квот на радіо чи телебаченні або при перегляді мовного закону), знайте — це вже чужі прийшли до влади.