site.ua
член клубу

Якими мають бути «нові політики»? Вже дуже давно всі чекають якихось «Нових». Можна згадати хоч «Озиме покоління». Всі чекають, і, по суті, всі «нові» стають старими, майже нічого не змінюючи по суті.

Чи є в «нових» обличчях сама новизна? Навряд. Бо прийшовши до влади, вони розчиняються, навіть маючи щось пристойне на початку. Мало хто приходить з принципами, багато приходить лише з бажанням влади чи грошей.

У чому ж причина? У суті, у фундаменті.

Давайте будемо чесними, насамперед перед собою. Багато хто може говорити, що Майдан не вдався, що не були досягнуті його високі цілі. Шановні, ми збудували міф про ідеальні вимоги, і звичайно, їх не було досягнуто. Насправді вимог було лише кілька – євроасоціація спочатку (навіть з Януковичем), потім – відставка Януковича та всієї його влади. Все. Лиш би не ця жахлива влада, лиш би був просвіток десь далі, щоб не відбирали майбутнього.

А усі ці «проти оліхархату», і т.п. – ну це вже наслідки міфу про Майдан. Бо сумно, коли він дійсно переміг, а відчуття – якісь не ті. Чому?

А бо не було готових «нових політиків». Більшість з тих, що прийшли – перше – не такі вже й нові, друге – не такі вже й політики, третє – абсолютно без бачення майбутнього. Бо Європа і європейські цінності – це ні про що. Європа різна, і її цінності теж. Куди путь дєржим?

Нові політики – це насамперед ті, що адекватно сприймають реальність і показують її іншим.

А реальність – це не про газ, вдвічі дешевший і не про постійну боротьбу з корупцією. Це – про корупцію як державну систему. Так, наша держава побудована на корупції. І тому її неможливо скоро побороти, а варто просто відсікати ті ділянки, без яких держава не впаде. І шукати нові ділянки, послаблювати їх, а потім – знову відсікати (а це - довго).

Реальність – це насамперед вказувати людям на них самих, бо «кум в податковій» (як приклад) є напевно, у кожного. А якщо менше людей буде до цього кума звертатись, то зникне і пропозиція, а відповідно – попит на корупцію.

Реальність – це нарешті зрозуміти своє місце у світі і в Україні. Бо ніхто, чуєте, ніхто нічого для нас не зробить. Просто тому, що ніхто і нічого нам не винен.

Але крім того, що є тепер, нові політики повинні – це вже необхідність, чекати далі просто неможливо – показати своє бачення, стратегію, візію – називайте, як хочете. Не уяву про царя, що переможе. І не про друзів, які за нас зроблять нашу роботу. А стратегію життя нашої країни. Ким ми маємо стати? Де ми маємо бути через 20, 30 років? Бо членство в ЄС і НАТО не може бути стратегією, це – лише інструмент.

І для того нові політики мусять – так, знову – мусять, усілякі слова «можуть» почали закінчуватись 22 січня, а зникли 20 лютого 2014 року після розстрілу Небесної сотні – розуміти складність своєї діяльності. Бо для того, щоб втілювати візію (вона має бути), треба вести переговори не тільки з союзниками. Мало того – потрібно чимось поступатися, бажано – не принципами.

Мало «нових» політиків (сподіваюсь, все більше – бачив багато класних людей) розуміють, що має бути пункт «Б», до якого варто прийти з пункту «А». І тим більше, що на цьому шляху – відсутність доброї дороги, велика кількість опонентів та ворогів. І тут не можна просто вчепитися за якогось одного чи декількох «старих політиків» і перейти до цього пункту «Б». Бо у них такого пункту просто не існує, вони йдуть зовсім іншим шляхом.

І розуміти дуже чітко, що це - довга гра.

Для проходження шляху не треба просто сідати у будь-який транспортний засіб (доєднатись до будь-якої партії/особи) і їхати, лиш би їхати. Ні, для цього треба спочатку вивчити можливий шлях, набрати ваги, амуніції, зброї – навчитись основ і об’єднатись з однодумцями (новими) – а тоді побудувати власний засіб – партію, ініціативу, центр, стати сильними - і дійти до мети. Бо якщо є пункт, до якого ти хочеш дійти сам і довести країну, – то питання, як це зробити – вирішиться обов'язково.

То де і ким ми маємо бути через 30 років?

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація