site.ua
член клубу

Так сталось, що недавно було сто років з дня однієї з найбожевільніших подій людства – більшовицького перевороту. Нам треба якомога рідше згадувати цю подію, і якомога сильніше і глибше зрозуміти причини, чому нам не слід навіть оглядатися за східні кордони України і чому нам в жодному разі не можна дозволяти навіть народжуватися будь-яким схожим лівим ідеологіям.

Впродовж десятиліть комуністична влада знищувала усі прошарки людей, які могли хоч як-небудь подумати (не те що сказати). Аристократи з часів імперій, підприємці, науковці, прості селяни, що не хотіли віддавати своє майно для колгоспів, містяни, що не хотіли залишати свої квартири або розділяти їх на «комуналки». Всі – винищені. Розстріляні, вивезені, психологічно вичавлені. Їх нема. І нам треба зрозуміти, що ми є нащадками не тих, хто боровся, а тих, хто або здався, або сидів тихо і змирився. Тільки зовсім мала частина українців може сказати, що вони послідовно боролися з пролетарською нечистю. Це – не звинувачення, це звичайна логічна констатація фактів.

І саме через це ми й маємо багато «подарунків» . Не могли боротися тоді, - дуже важко зараз.

Що ж ми маємо у спадку?

Основою для усіх негативних наслідків совка є двоїсте мислення. Воно є усюди, і ви це згодом побачите. Радянська діалектика глибоко вросла в наш мозок. Через те, що ми були занадто сильно пригнічені диктатурою, в нас розвинулось бажання волі, але ми не змогли зрозуміти, якою ми її хочемо бачити. Як саме ми маємо «керувати»? Частина українців далі хоче «твердої руки», щоб керували за них. Тому такий когнітивний дисонанс, що «сильна держава – це погано», але «держава мусить.. (утримувати нас, платити пенсії, підвищувати зарплати, і т.д.)» – це цілком (не)нормально.

Через відразу до тоталітарних радянських законів ми перейшли в іншу крайність – ми не сприймаємо взагалі будь-якого закону. Мало того, ми не сприймаємо правил. Просто не можемо зрозуміти, що вони насамперед створені для того, щоб не було хаосу і щоб обмежувати свавілля.

Ми запросто переходимо дорогу на червоне світло, їдемо в місті 150км/год, самі намагаємося постійно обійти закони усіма можливими та неможливими способами.

А оскільки ми робимо те, що хочемо (та що там червоне світло світлофора, хоча машина збоку жене) – ми заперечуємо проти будь-яких норм. Будь-які елементарні релігійні догми чи моральні звичаї сприймаються як «скрєпи». Вийшовши з войовничого атеїзму, ми плавно рухаємося до войовничого секуляризму. Але одночасно, маючи двоїсте мислення, ми можемо з тим самим виразом обличчя, з яким щойно хаяли будь-які вияви «нераціонального», розбивати чоло перед іконостасом, особливо якщо це «храм с батюшкой» (тобто РПЦ), хоча це стосується не тільки цієї конфесії. І тут дійсно проявляється показова набожність.

А вийшовши з будь-якого храму ми можемо зайти на роботу. Трохи попрацювати, а трохи щось з собою забрати додому. Красти можна, бо воно нічиє – оце прямий наслідок сирисири. А зараз те, що немає «нічийого» - забулося. На будь-якому підприємстві завжди знайдеться хтось, хто щось потягне або замість потрібно товару продасть такий самий свій. Навіть при нормальній зарплаті.

А прийшовши додому, ми увімкнемо телевізор, де будуть гаваріть на смєшной українскай мовє. І опять будуть сміяться з козака з велікими вусамі і оселедцем ілі хахалком, який їсть сало. Так, це ще буває навіть зараз. Через відсутність розуміння цінності мови та історії. Бо продовжують говорити вже не про інтернаціоналізм, а про космополітизм (хоча провідні народи світу ніколи не припиняли поважати рідну мову та історію).

Пізніше почнемо говорити про те, що багато в Україні розлучень. І чомусь забудемо, що величезна їхня кількість – через ранні шлюби, а саме – вагітність. Бо відсутність статевого виховання потім призводить до розбитих життів, поганого демографічного стану. Бо життя в совку – як в Середньовіччі. Треба терміново починати статеве життя в тринадцять, дитину – у вісімнадцять, розлучення – у двадцять два, а в тридцять – морг через вживання денатурату. Або ж навпаки – ну ми ж Європа вже – дитина в сорок (або взагалі - ні), штучне вигодовування, закінчення школи дитиною – це вже під шістдесят, а онуків не чекайте. Знову двоїсте мислення. На різних краях сприйняття. Ніяк не посередині.

Переглядаючи телеефір, ми обов’язково скажемо, що всюди – зрада, бо після того, коли держава керувала всім, у нас немає взагалі розуміння політичних та економічних процесів. Нерідко – у самій владі. Ми хочемо всього і вже. Або всіх пересадити і розстріляти (ну-у, тут спадок явний). При цьому у всьому завжди винен президент, а хороша – опозиція. В будь-якій комбінації політичних сил.

Бо має прийти хтось і все вирішити. Чи то щирий українець з бджолами, чи справжній домбасівець з шапками, чи справжній грузин без паспорта або баба з косою. Пошук месії - це як антипод вождя. Вождів ми не любимо, ми любимо їх скидати. А от попрацювати, щоб стало краще, має виключно обраний чи обрана месія. Не ми.

А оскільки ми давно вийшли з комунізму і рухаємося до демократії семимильними кроками, то нам просто необхідно бути лібералами. Так краще. Напевно тому, що там немає скрєп, немає таких чітких правил, можна бути будь-ким і будь-чим. Бо нерозуміння природи прав людини ( в т.ч. як саме приймалися міжнародні акти, з якою політичною основою), як і взагалі нерозуміння людини і її особистості – це суто радянські риси. Які проявляються навіть у тих, хто в союзі рср не жив. Бо вони у період війни з Росією чомусь вважають нормальним інтерв’ю з колишнім головним комуністом. Ну так, це ж не їм виконувати закон про декомунізацію.

Таким чином ми підходимо до головного, синтезу усього попереднього (і не тільки). Відсутність адекватного світосприйняття - ось підсумок спадку, жахливих подарунків совка.

Відсутність розуміння, що не все так просто у сучасній Україні, що не залежить реакція президента США від якихось витівок у Києві. Або що не варто словами про суцільне добро і рівність будувати диктатуру лібералізму. Чи що не може долар коштувати вісім гривень тоді, коли він коштує тридцять. Чи що не можна порушувати закон проривом кордону, прикриваючись попереднім нібито-то порушенням закону кимось іншим.

Ми неадекватно сприймаємо себе. Нам треба просто зрозуміти, що Радянський союз вже давно зник, і нам пора нарешті повикидати ці «подарунки».

Ми можемо створити щось набагато краще.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація