Частина 2: «Митниця як філія»: комунізм для Микитюка
Об'єднаний внаслідок адміністративно-територіальної реформи Ковельський район Волині отримав «у спадок» не лише вигідне економіко-географічне розташування, а й одіозного «смотрящого», який давно вже мріяв розширити межі своєї турійської «вотчини». Адже район, який за територією охоплює майже пів області і має на своїх теренах митниці з Євросоюзом і Білоруссю, нардеп від цього округу Степан Івахів, так видається, віддав на відкуп одіозному митнику часів регіонала Януковича та комуніста Калєтніка Роману Микитюку.
Див. також: Частина 1: «Смотрящий» на районі
За період повторного перебування Романа Микитюка на посаді начальника Волинської (на той час уже Ягодинської) митниці вона «прославилася» новими корупційними схемами та скандалами. Мабуть, найгучнішим із них став корупційний скандал на митному посту «Луцьк», який розгорівся незабаром після того, як Роман Микитюк був переведений із Вінниці спершу на Рівненську митницю, а згодом на посаду начальника Ягодинської митниці. Закінчилося все черговою спецоперацією СБУ та новими кримінальними провадженнями.
Досудове розслідування встановило, що в період із серпня по листопад 2011 року посадовці митниці, діючи згідно з попередньою змовою, одержували хабарі від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за безперешкодне та швидке здійснення митного оформлення товарів.
«На митному посту „Луцьк“ Ягодинської митниці діяла вертикально побудована корупційна схема: протягом кожного дня керівники та інспектори митного поста протиправно отримували в середньому від 20 до 30 тисяч гривень„, – повідомляла у листопаді 2011 року прес-служба СБУ.
Неважко здогадатися, що криється за словами «вертикально побудована корупційна схема„: так видається, що зібрана на митних постах «каса» розподілялася за чітко встановленими відсотками «розпилу» по всій вертикалі системи. Обійти головного митника вона навряд чи могла. Тож на Ягодинській митниці відтоді, як її очолив Роман Микитюк, апробовану на Галичині схему поборів, схоже, ефективно «вдосконалили». Якщо на Львівській митниці «касу» носили двічі на місяць, то тепер «ліві» фінансові потоки контролювалися щодня. Погодьтеся, що 20-30 тисяч доларів щодня лише з одного митного поста – справжнісінький «клондайк». От тільки правильну «табличку ділення», схоже, не всі добре засвоїли. Бо таки «попалилися».
Загалом судова тяганина над 17-ма колишніми працівниками та начальником митного посту «Луцьк» після цього скандалу тривала аж до 2015 року. Кримінальну справу щодо них скерували до суду ще в листопаді 2012 року, однак Ковельський міськрайонний суд виніс у цій справі рішення лише в лютому 2016 року. Винним у корупційних злочинах особам знову призначили… умовне покарання. Вочевидь, не без «клопотання» серйозних покровителів або ж покровителя.
Утім, прокуратура оскаржила такий надто «м'який» вердикт ковельського суду, адже досудове розслідування встановило, що в період з серпня по листопад 2011 року ці посадовці митниці, діючи згідно з попередньою змовою, одержували хабарі від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за безперешкодне та швидке здійснення митного оформлення товарів. Цього факту в суді спростовано не було. Тож апеляційний суд змушений був скасувати вирок суду першої інстанції, а дії колишніх митників кваліфікував як такі, що вчинені у складі організованої злочинної групи.
Варто ще раз нагадати: ця ОЗГ діяла в структурі, яку очолював Роман Микитюк. Проте головного митника знову ніхто не зачепив. Організаторами ОГЗ визнали «дрібнішу рибу». Відтак, начальнику митного поста призначили покарання у вигляді шести з половиною років позбавлення волі, заступнику начальника – 5 років та 2 місяців, начальнику сектору митного оформлення – 4 років позбавлення волі. Чотирьом інспекторам поста постановили відсидіти за ґратами по 5 років.
У всіх цих посадовців конфіскували майно. Їх також позбавили права 3 роки обіймати посади, пов'язані з владними та організаційно-розпорядчими функціями в правоохоронних органах України. Ще десятьом інспекторам призначили покарання у виді 5 років позбавлення волі зі встановленням 3-річного іспитового строку та позбавленням права 3 роки обіймати посади, пов'язані з владними та організаційно-розпорядчими функціями в правоохоронних органах України. Натомість Роман Микитюк до будь-якої відповідальності за цей корупційний скандал на очолюваній ним митниці навіть не притягався.
Аби й надалі можна було «рішати проблемні питання», все ще «всесильний» начальник митниці вирішує не змінювати феєричного для нього «політичного даху». І коли на Турійщині звільнився округ, від якого депутатом Волинської обласної ради був бізнесмен Сергій Мартиняк (після обрання останнього до Верховної Ради), Роман Микитюк заявляє, що «чекав і мріяв, щоб Сергій Мартиняк став народним депутатом». Маючи підтримку тодішнього голови Волинської ОДА періоду Януковича, члена Партії регіонів Бориса Клімчука, він без жодних вагань іде на проміжні вибори. У лютому 2013 року Роман Микитюк вдруге стає депутатом Волинської обласної ради від Партії регіонів.
Хоча вже в липні цього ж року він, вочевидь, «перейшов межі» дозволеного, бо надалі Микитюка відсторонюють від займаної посади – на час проведення комплексної міністерської перевірки. Як писали журналісти у статті «Начальник Ягодинської митниці – безробітний чи ув»язнений?«, Волинню тоді ширилися чутки, що Микитюка затримали правоохоронні органи. Одні казали, нібито його взяли на хабарі, інші стверджували, що він, мовляв, віз валізу з грішми до Києва, і дорогою його затримали чи то співробітники СБУ, чи то працівники Генпрокуратури. Причиною нібито стало те, що „хлопці Калєтніка“ все ще плутали, куди переказувати гроші, – чи в держскарбницю, чи на рахунки, вказані старим покровителем, членом Компартії Калєтніком…
Журналісти також писали, що тодішній голова Волинської ОДА Борис Клімчук усіляко обіцяв Роману Микитюку його збереження на посаді. Або ж переведення на іншу, не менш відповідальну ділянку роботи. Приналежність до депутатської фракції партії Віктора Януковича нібито мало допомогти йому „швидко й безболісно“ вирішити „прикрі непорозуміння“. Головне, аби Янукович виграв чергові президентські вибори. Але…
О, іронія долі! – і вдруге на заваді ненаситним планам „митника“ щодо його подальшого безконтрольного та безкарного збагачення стає друга українська революція – Революція гідності, яка розпочалась у листопаді цього ж 2013 року. Янукович знову програє і з ганьбою втікає до російського Ростова. Слідом за ним замість поновлення на посаді Романа Микитюка з ганьбою звільняють із посади начальника Ягодинської митниці разом із двома заступниками. Як писали тоді ЗМІ, – через значні порушення законодавства…
Здавалось би, після смертей Героїв Небесної сотні заляпаному своїм дворазовим членством у фракціях кривавої Партії регіонів „митнику“ відбутися легким переляком уже не вдасться. Утім, плодами революції скористалися негідники, при яких колишні „регіонали“ не тільки не понесли жодних покарань, а й швидко оговтались і стали намагатися повернутись у владу. Деякі з них кинулись оскаржувати свої звільнення в судах, а ті, за ким „тюрма плаче“ – вирішили пересидіти „непевні часи“ і дочекатися для себе ліпших...
Намагався повернутися в казково прибуткову для нього митну службу й Роман Микитюк. Уже в січні 2015 року журналістам стало відомо, що колишній керівник Волинської (Ягодинської) митниці знову влаштувався працювати митником. „Колишній високопосадовець у генеральських погонах вирішив «почати все знову» з низів. Як стало відомо, зараз він працює у Львівській області на переході Краківець… рядовим інспектором?!« – писало 29 січня 2015 року одне з ковельських видань, яке цитує веб-портал „Антикор“.
А вже через півроку, в липні 2015 року, на Волинській митниці вибухнув скандал, пов'язаний зі спробами „митника&К“ домогтися звільнення тодішнього в.о. начальника Волинської митниці Андрія Андрейківа. Заявляючи про повернення в митні органи не люстрованих „старих кадрів“, Андрейків відкрито назвав Микитюка „людиною комуніста Ігоря Калєтніка“, голови митниці за часів Януковича, з яким Микитюк, мовляв, не поривав давніх „дружніх“ стосунків.
„Казав раніше і кажу зараз, що Ягодинська митниця зразка 2010-2014 років – це «філія КПУ„, – заявив тоді Андрейків в інтерв'ю «Кадри Калетніка повертаються на митницю».
«Величезна кількість людей, наближених до Калетніка, в різний спосіб були переведені на митниці західних регіонів, зокрема, і на Волинь. А його заступник Дороховський навіть видав циркуляр, яким заборонив приймати на роботу мешканців західної України. Про це в свій час говорили депутати Львівської обласної ради і писали відповідні звернення. Всі про це чомусь забули. Читаючи рішення судів про поновлення на посаді, можна стверджувати, що людей в багатьох випадках безпідставно звільняли, аби розставити своїх ставлеників. Історія пам'ятає звільнення за відсутність бейджика, носіння форменого одягу, ніби відсутність контрольних талонів тощо. Звільняли тисячі осіб. „Пачками“. Існували так звані „розстрільні команди“, які малювали акти томами…», – розповідав Андрейків про тодішні постмайданні події, що вже стали історією.
У цьому ж інтерв'ю він недвозначно натякає, що грішми «з митниці» у 2012 році активно фінансувалася виборча кампанія КПУ, яка тоді отримала в парламенті «золоту митну акцію». «Згадуючи яскраву передвиборчу рекламу комуністів, тисячі білбордів по країні, невже хтось вірить, що таку кампанію можна було провести за рахунок членських внесків ветеранів чи пенсіонерів?„, – ставить риторичне запитання співрозмовник.
В цій затяжній владно-політичній боротьбі «колишнім» таки вдалося змістити Андрейківа з посади начальника Ягодинської митниці, поставивши в.о. керівника Дмитра Якобчука, якого називали «протеже» Романа Микитюка. Щоправда, залишається загадкою: чи то пан Якобчук, за чиїмось задумом, мав би «уступити» на цій митниці місце Роману Микитюку, який усе ще продовжував розглядати «Краківець» як свій трамплін для нового високого стрибка, чи таке протеже просто мало працювати під його «смотрящим» оком. Але щось, мабуть, пішло не так, бо повернення Микитюка на Ягодинську митницю так і не відбулося. Хоча зв'язки та «підв'язки» до «мутних» митних справ, як у випадку зі «новим-старим бізнесом» Клавдії Кутикіною, вочевидь, таки залишилися…
Резонансним продовженням задавненої історії з контрабандно-корумпованими «порядками» на українських митницях стали останні події. Вже 2 квітня ввечері ц.р. стало відомо, що після чергового засідання Ради Національної безпеки і оборони на підставі листа Управління внутрішньої безпеки Державної митної служби України понад 100 працівників Держмитслужби, серед яких 17 – керівники митниць та митних постів, були відсторонені від виконання своїх посадових обов'язків. Митники з пафосом відрапортували, що це – «безпрецедентні заходи боротьби з корупцією на митниці„, а також про те, що «окрім персональних санкцій щодо кола осіб, діяльність яких пов'язують із контрабандою, вживаються заходи щодо посадових осіб митних органів, що можуть бути причетними до корупційних діянь».
Не менш пафосно відреагував на це рішення РНБО і президент Володимир Зеленський, заявивши, що це «вперше в історії України запроваджені персональні санкції, зокрема, заблоковані активи, майно осіб, яких – за аналітичними даними апарату РНБО і за даними СБУ – можна назвати топ-десяткою української контрабанди». Мовляв, прізвища митних корупціонерів оприлюднюємо, – читайте, тіштеся, радійте!
Ну, нарешті! – видихнули волинські журналісти і, потираючи руки, стали шукати в тих рішеннях знайомі прізвища. «Я хотів озвучити перелік цих перших десяти: Бокало Іван Васильович, Пересоляк Валерій Іванович, Кушнір Юрій Абдулович, Ерімічук Олександр Володимирович, Фірманюк Орест Ігорович, Альперін Вадим Олександрович, Чудаков Олександр Леонідович, Шерман Віктор Бенедіктович, Кравченко Олександр Миколаєвич, Дідух Володимир Степанович„, – це все, на що спромігся секретар Ради з нацбезпеки і оборони України Олексій Данілов.
Не виявилося найбільш одіозного прізвища і тоді, коли у ЗМІ оприлюднили повний список волинських митників, яких відсторонили від роботи.
Отже, ні в топ-10, ні в топ-100
митників-корупціонерів згадки про «некоронованого короля» Волинської митниці
ніхто так і не побачив. Так, нібито й справді, як досі інформує офіційний
сайт Волинської обласної ради, на митницях Роман Микитюк ніколи й не
працював. Мабуть, у тих, хто складав ці «аналітичні дані» РНБО та СБУ, або ж
надто коротка пам'ять, або ж цілковита відсутність системного мислення. В них
немає навіть натяку на причинно-наслідкові зв'язки щодо історично складених
корупційних схем та потоків на українських митницях.
Про це свідчать і численні коментарі у волинських мас-медіа під публікаціями про ці останні події. Абсолютна більшість коментаторів висловлюють думку, що одним із перших, кого правоохоронні органи чи силові структури мали би включити для перевірки в цей санкційно-контрабандно-корупційний список митників на Волині, – це головний колишній «митник»…
За крок від Реєстру корупціонерів
Місцеві вибори 2015 року ледве не залишили колишнього волинського «митника» за бортом політики та обласної ради. Не змігши «відмитися» від смердючого минулого «ексрегіонала», він змушений був змінювати політичний «окрас» і пристосовуватися до не вельми популярного на Волині політпроєкту «Наш край». Зрештою, вклавши на ці вибори чималі власні (чи, може, точніше сказати – «митні»?) ресурси, Роман Микитюк таки стає депутатом Волинської обласної ради від політпроєкту «Наш край». Йому, єдиному з цієї фракції, в минулій каденції навіть довірили очолювати постійну депутатську комісію облради з питань міжнародного співробітництва, зовнішньоекономічних зв'язків та інвестицій. Утім, схоже, Романа Микитюка на той час уже цікавила не стільки митниця, скільки інші «бізнеси». А «інвестиції» голова інвестиційної комісії продовжував вкладати хіба у власне збагачення та збагачення власної «сім'ї».
Вже на одній із перших сесій новообраної каденції Микитюк «вляпався» в гучний корупційний скандал, відкрито проголосувавши на ній в інтересах власного бізнесу. 10 березня 2016 року обласна рада розглядала питання про погодження на приведення у відповідність до Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок існуючого поділу лісів фермерського господарства «Аміла» на Турійщині, головою якого і був депутат Роман Микитюк. Однак, замість того, щоб публічно заявити про наявний у нього конфлікт інтересів, депутат Микитюк на пленарному засіданні ще й проголосував за це рішення. Чим грубо порушив вимоги Закону України «Про запобігання корупції».
У суді Роман Микитюк заявив, що писав на ім'я голови обласної ради заяву, в якій повідомляв про конфлікт інтересів, але суд першої інстанції встановив, що така заява з'явилася вже після голосування. Луцький міськрайонний суд своєю постановою від 29 грудня 2016 року визнав Романа Микитюка винним у вчиненні адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, і постановив оштрафувати його на 5100 гривень.
Оскільки після вступу такого судового рішення в законну силу Роман Микитюк автоматично потрапляв у ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення (Реєстр корупціонерів), він вирішив зробити все можливе, щоб апеляційна інстанція цю постанову скасувала. І, як не дивно, йому це вдалося. Не без допомоги, звісно, «служителів Феміди». Як з'ясувалося, в нашій судовій системі не так і важко знайти тих, хто погодиться «прокришувати» завідомо неправосудне, але так потрібне комусь судове рішення. Про перипетії цієї судової справи свого часу писало видання «4 влада» в публікації «Чому Феміда вирішила не штрафувати депутата Волиньради за скандальне голосування».
Зазначається, що апеляційний суд вирішив не брати до уваги показання свідка, який стверджував, що депутат подав заяву на ім`я голови облради вже після проведення сесії, адже він, мовляв, подав її безпосередньо до загального відділу облради вчасно. Також апеляційний суд вирішив, що рішення облради про поділ лісів ФГ «Аміла» на категорії носить лише проміжну погоджувальну роль і не може бути матеріальним благом чи будь-якою перевагою, яку могло би отримати ФГ «Аміла» через представницькі повноваження депутата Микитюка.
В результаті суддя Апеляційного суду області Петро Борсук скасував постанову суду першої інстанції і прийняв нову, якою задовольнив апеляційну скаргу депутата Микитюка і закрив провадження у справі у зв`язку з відсутністю у діях депутата події та складу адміністративного правопорушення. Таке рішення суду було проголошене остаточним і таким, що оскарженню не підлягає.
До слова, суддя, який закрив провадження проти Микитюка, незадовго до того «відзначився» у справі незаконного переміщення через кордон 25 кілограмів бурштину, виявлених у спинці сидіння та запасці автомобіля.
Втім, суддя повважав, що такі дії перевізників не можна назвати переміщенням дорогоцінного каміння через кордон із приховуванням від митного огляду. В результаті суд повернув спритникам конфіскованих 25 кілограмів бурштину.
В той же час у подібній справі інший волинський суд – Любомльський районний – конфіскував бурштин і призначив винуватцям мільйонний штраф. Отакі-от «подвійні стандарти» дозволяло собі волинське правосуддя, мабуть, залежно від того, чи мали контрабандисти якісь «супермитні підв'язки», чи ні...
Після цього прокуратура Волині відкрила і розслідувала кримінальне провадження проти цього «гуманного» судді. А слідчий в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Волинської області Сергій Божко звернувся до суду з клопотанням про доступ до матеріалів однієї з судових справ. Мотивував правоохоронець його тим, що прокуратура проводить досудове розслідування у кримінальному провадженні, відкритому 13 лютого 2017 року за фактом постановлення суддею судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Волинської області Петром Борсуком завідомо неправосудної постанови (Злочин, передбачений ч.2 ст.375 КК України: «Постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови„).
Проте, як неважко здогадатися, і цю корупційну справу, до якої виявився причетний Роман Микитюк, у правоохоронних та судових колах успішно «зам'яли». Обіцяли журналістам довести її до логічного кінця, але… обіцянка-цяцянка…
Мрії повернутися на митну службу, судячи з усього, Роман Микитюк не полишав навіть після цього свого депутатського корупційного «зальоту». Утім, паралельно вже активно «освоював» інші сфери «бізнесу». Поступово до «митника» почало приходити розуміння того, що бути «смотрящим» не так уже й погано, особливо – якщо є змога взяти під свій контроль окремі міста та райони, як це йому вдалося на Турійщині.
Як кажуть, апетит приходить під час їди. Після «золотої» митної служби турійський «смотрящий» буквально «зі шкіри ліз», намагаючись розширити межі своєї «вотчини» на сусідні Володимир-Волинський, Любомльський та Ковельський райони. Зрештою, внаслідок адмінреформи його рідна Турійщина увійшла до новоутвореного Ковельського району (за винятком двох сільрад, які відійшли до Оваднівської ОТГ).
Відтак, у «митника» з'явився ще один шанс «прибрати» всі місцеві справи до своїх загребущих рук. І він вирішив робити ставку саме на Ковельщину. Тим більше, що тут у нього зійшлись інтереси з олігархом Степаном Івахівим (нардеп від Ковельського виборчого округу №21), а з ним Роману Володимировичу вже довелося «плідно» працювати в нафто-бізнесових структурах «Континіуму»…
Далі буде: «Не дорогами єдиними»: заробляти можна й на лайні...
